Новини

Волонтерство й оновлення Центру професійної освіти

Інтерв’ю, Архів, Особистості
192 переглядів

Юрій Мозоль очолив Володимирський центр професійної освіти, до складу якого увійшли Оваднівське та Локачинське відділення, у січні минулого року. Він лише починав заглиблюватися в тонкощі організації роботи й ближче знайомитися з учнівським та трудовим колективами, як повномасштабне вторгнення кардинально змінило вектор його діяльності. З перших днів великої війни ЦПО став осередком, де вирував волонтерський рух задля допомоги ЗСУ й постраждалому населенню, а згодом заклад узяв на себе обов’язки щодо опіки над вимушеними переселенцями, які під обстрілами покидали рідний дім і, діставшись Володимира, поселялися у гуртожитку. Юрій Мозоль дав перше велике інтерв’ю про непростий рік на посаді директора, виклики й реалізовані задуми, а ще – напрямки розвитку закладу профтехосвіти.

 – Юрію Володимировичу, як організовували роботу колективу у перші дні повномасштабної війни?

 – Торік 24 лютого, коли Україна здригнулася від вибухів, мій колектив прийшов на роботу. Терміново зібрали нараду. Найперше, дав завдання кураторам груп і викладачам подбати, аби всі здобувачі освіти дісталися домівок, проконтролювати, чи доїхали додому ті, хто проживав у гуртожитку, адже навчаються у ЦПО вихідці з різних куточків Волинської області, а також із Рівненщини. Працівників відпустив до сімей з проханням бути на зв’язку.

 – Коли Центр професійної освіти долучився до підтримки ЗСУ?

 – Уже з першого дня повномасштабної війни ми, як могли, допомагали. Коли у нашій групі писав, що потрібно десять добровольців для певної роботи – приходило тридцять. Найперше узялися зміцнювати оборону міста – ми з чоловіками-колегами облаштували великий блок-пост на шляху до Верби: залучили техніку, дістали фундаментні блоки, дошки, нарізали дров для обігріву, завезли харчів. Також організували доставку 115 тонн піску, насипали у мішки і обклали територію військової частини. Коли ряди військових стали стрімко поповнюватися, у казарми відвезли наявні в гуртожитку ліжка, матраци, ковдри, подушки. Паралельно виготовляли буржуйки і протитанкові їжаки.

 Робота кипіла в усіх чотирьох швейних цехах закладу. Кроїли і шили усі, хто тільки міг. Долучилися до нас і випускниці, які навчалися тут десять років тому. Тканину  і фурнітуру спершу купували власними силами, дещо зносили люди. Виготовили 620 плитоносок, 570 розвантажувальних жилетів, 1256 підсумок, 10 брезентів на авто, 600 чохлів на саперні лопати, 66 тентів на вантажівки ГАЗ, а також чохли на шоломи, футболки, труси, кофти, балаклави та інше. Усе це роздавали дружинам, матерям та рідним захисників, які зверталися із таким запитом, передавали у 14-ту бригаду. Пошили й партію прапорів, з якими в останню дорогу проводжають полеглих воїнів.

 Усі гуртом плели маскувальні сітки. Наші кухарі у день випікали по 600-800 хлібо-булочних виробів, які звозили у спеціально обумовлені пункти збору харчів.

 Коли на кордоні стали утворюватися довжелезні черги жінок і дітей, які рятувалися від війни, ми з колективом возили воду і перекуси у пункт обігріву в Устилузі. Кілька разів за ніч підвозили харчі й пиття на митницю, де було величезне скупчення людей. Розуміли, що потрібно діяти – й робили, усе, що могли.

 – Як облаштовували гуртожиток для поселення вимушених переселенців?

 – Щойно стало відомо, що гуртожиток буде місцем для компактного проживання переселенців, відразу кинули усі сили на облаштування кімнат. Розпочали з пошуку меблів. Я обдзвонив усіх друзів за кордоном з проханням допомогти, і через кілька днів до нас прямували гуманітарні вантажі. Наприклад, один бус привіз 10 ліжок, 30 матраців, ковдри. Завдяки оголошенням у соцмережах приймали меблі та речі від місцевих. Багато необхідного надали з гуманітарних складів, куди потрапляла допомога з-за кордону. Інколи напряму приїздили незнайомі люди з допомогою. Якось дві дівчини з поляком-водієм привезли повний бус матраців, ліжок-розкладачок, ковдр, подушок, засобів гігієни, харчів.

 Так укомплектували п’ять поверхів гуртожитку, підготували 260 ліжко-місць. У кімнатах також поставили дитячі ліжечка. Кухні були на усіх поверхах, окрім другого, тож там її облаштували. У кожній встановили по дві плити й по два холодильники, з побутовою технікою дуже допоміг Микола Гінайло, очільник благодійного фонду Матері Божої Неустанної Помочі. Душ на дві лійки, який майже не працював, капітально відремонтували, зробили сучасні душові кімнати, встановили бойлери, обладнали пральню і місце для сушіння білизни, також на дворі додатково встановили «сушки». Готувалися приймати малюків, тож в актовому залі облаштували дитячий ігровий простір з манежами,  іграшками, тенісним столом. Діти там зранку до вечора гралися. На вулиці для найменших наших жителів встановили гойдалки. Бувало, що одночасно 57 дітей жило в гуртожитку. Одну кімнату обладнали для реєстрації зустрічі ВПО. Там цілодобово чергували наші колеги.

 -З яких міст здебільшого їхали люди і як вдавалося забезпечити їхні найперші потреби?

 – У гуртожитку знаходили прихисток жителі Сєвєродонецька, Бахмута, Маріуполя, Авдіївки, міст і сіл Харківської та Запорізької областей. Здебільшого вони не мали елементарного, інколи навіть одягу – деякі жінки були у чоловічому вбранні і взутті. Пригадую, приїхала жінка на восьмому місяці вагітності з маленьким сином і 10-річною донькою. З речей – лише ранець на плечах у доньки. При поселенні надавали кожному гігієнічний набір, продуктовий пакунок.

 Мій колектив зносив посуд, звозили з дому різні речі, дещо приносили містяни. Фермери та інші небайдужі стали ділитися овочами. Наші кухарі пекли хліб. Ми періодично їздили у супермаркети купувати різні види круп, макарони, сіль, цукор – усе жителі гуртожитку могли брати при приготуванні їжі. У вільному доступі для них були пральний порошок, підгузки, вологі серветки, дитячі суміші. Одну кімнату виділили для зберігання ліків і медзасобів. Кошти, витрачені тоді на усе це, ніхто не рахував, кожен ділився, чим міг.

– А які організації та благодійні фонди допомагали опікуватися ВПО?

 – Завдяки сприянню облради, хліб надавав місцевий хлібозавод, а птахофабрика – курятину. Пізніше допомагати стали благодійні фонди. У їх числі найперше «Рокада», цінною була підтримка благодійної асоціації «Партнерство заради України» і її голови Карла-Ернста Мюллера, міжнародної організації «Medair», ГО «СТАН», «Людина в біді». Доброчинці привозили харчі, засоби гігієни, потрібні речі, меблі, техніку.

Так потрохи все оновили. Зараз маємо чимало нових меблів, плити, пралки, холодильники, морозильні камери, праски, пилососи, мультиварки, мікрохвильовки… Деякі фонди виділяли кошти на ремонт приміщення, тож завдяки донорам повністю відремонтували кімнати п’ятого поверху.

 – Як підтримували людей, які через війну втратили усе?

 – Загалом прийняли орієнтовно півтори тисячі людей. Зараз близько півсотні живуть. Більшість уже повернулася додому – в Харківську і Херсонську області, хтось поїхав до рідні ближче до свого краю, хтось – за кордон. Тут було чимало щасливих і трагічних історій. Об’єднання родин, які розділила дорога із зони бойових дій, укладання шлюбів. Були періоди, коли відбувалися гучні з’ясування стосунків, сварки, нехтування правилами поселення, та все це вдавалося вирішити. Кілька трагедій пережили всі разом – про одну із них відомо всьому місту, коли у ДТП загинули мама з маленькою дитиною… Ми намагалися обігріти увагою кожного, допомогти адаптуватися. Запрошували на зустріч із ВПО підприємців, які частину людей працевлаштували, допомагали дітей влаштувати у дитсадки і школи, організовували для малечі дозвілля. З жителями гуртожитку працювали психологи. Екскурсії та чимало цікавих заходів провели Олександр і Тетяна Тарасюки від ГО «СТАН» та учасники «Простору ВВ». Зараз «Дружній простір» для малих і юних жителів гуртожитку організовує ГО «Фонд професійного розвитку Харкова».

– Ви очолили заклад посеред навчального року. Розкажіть, як тривав навчальний процес і підготовка до нового набору здобувачів освіти?

 – Навчання закінчили в онлайн-режимі, цей процес був налагоджений ще з часів пандемії. А от набір здобувачів освіти на перший курс вперше в історії закладу відбувся без профорієнтаційних заходів і лише через розповсюдження інформації в інтернеті. Охочих вступити було більше, ніж передбачало регіональне замовлення, тож ввели контрактну форму навчання, чого не було раніше. Так, 87 здобувачів освіти на платній основі опановують фах електромонтера, оператора на автоматичних і напівавтоматичних лініях у деревообробці та тракториста. Паралельно із організацією вступної кампанії, займалися облаштуванням найпростіших укриттів. Два протирадіаційні мали, ще два облаштували у Локачинському відділенні, одне в Оваднівському та у третьому корпусі в місті, таким чином вдалося розпочати очний навчальний процес вчасно. Навіть надаємо одне з укриттів для учнів гімназії, які навчаються у будівлі міжшкільного комбінату.

 – Як впроваджується дуальна форма навчання і з якими підприємствами співпрацює заклад?

 – Задля можливості навчання за дуальною формою, уклали договори з трьома підприємствами, відповідно теоретичний матеріал опановується в закладі, а практичне навчання відбувається на виробництві.

Так майбутні оператори на автоматичних і напівавтоматичних лініях у деревообробці здобувають кваліфікацію у ТзОВ «Герброр-Холдинг», електрогазозварники – у ПрАТ НВК «Мікроклімат», електромонтери з ремонту та обслуговування електроустаткування – у ТзОВ «П’ятидні». Звісно, б хотіли впровадити практику дуальної освіти на усіх спеціальностях, однак, це наразі неможливо. Наприклад, охоче б співпрацювали з фермерськими господарствами, щоб майбутні трактористи вчилися на сучасній техніці, але для цього потрібно оновити базу. Про ці оновлення ми не лише мріємо, а й робимо конкретні кроки – ще до війни виграли грант, який передбачав поповнення техніки для навчання, але реалізація проєкту зупинилася.

– На які спеціальності зараз триває набір і які нові напрямки навчання плануєте відкривати?

– З нового навального року не набираємо лаборантів у Локачинське відділення, адже ця спеціальність не має попиту. Водночас запрошуємо на навчання випускників 9-х класів на спеціальності «тракторист-машиніст сільгоспвиробництва, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин», «слюсар з ремонту колісних транспортних засобів», які також здобудуть кваліфікацію водія категорій «В», «С», «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування», «електрогазозварник», які отримають додатково кваліфікацію водіїв категорії «С», «маляр, штукатур», «кухар, кондитер», «кравець», «оператор з обробки інформації та програмного забезпечення». На базі 11 класів можна отримати фах продавця продовольчих і непродовольчих товарів, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування і слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, одночасно з фахом водія категорії «С», оператора на автоматичних і напівавтоматичних лініях у деревообробці, кухаря, кондитера, плодоовочівника разом і кваліфікацією водія категорії «В». Пропонуємо якісне й цікаве навчання у комфортних умовах, хорошу матеріально-технічну базу, стипендію, проживання у гуртожитку. Наші випускники є затребуваними на ринку праці.

 Крім цього, спланували і розробляємо документи на введення нових спеціальностей – «спеціаліст відновлювальної енергетики», який займатиметься встановленням сонячних панелей, теплових помп, вітряків, «спеціаліст з енергоефективності», який здійснюватиме утеплення житла, монтуватиме двері та вікна. Оскільки нещодавно отримали новий шкільний автобус, то хочемо ввести навчання водіїв не тільки цієї категорії, а й займатися підготовкою водіїв мотоциклів, мопедів. А ще готувати фахівців, які б працювали на мінібульдозері, мініекскаваторі і мінінавантажувачі. Хотіли б навчати спеціалістів у сфері фермерського господарства, зокрема, основам зоотехнії, агрономії.

 – Чи може це означати, що ЦПО розвиватимете власне господарство в Оваднівському відділенні?

 – Уже працюємо у цьому напрямку. Раніше обробляли 170, а зараз – 240 гектарів поля. Свинарник тимчасово закрили, бо був нерентабельний. Тримали 17 свиней, а після запланованих ремонтів запустимо велику свиноферму на 150 голів. Плануємо розводити ВРХ. Таким чином матимемо додаткові надходження у спецфонд закладу. Але, щоб усе запустити, потрібно вкласти немалі кошти, на що зараз фінансування немає.

 – Ви розповідали про оновлення приміщення гуртожитку, а як змінюється стан навчальних класів і майстерень закладу?

– Ремонти тривають в усіх наших закладах. Як тільки обійняв посаду директора, став дбати про енергоощадність. Ми замінили усі лампочки на світлодіодні, старі вікна – на металопластикові, встановили нові двері. У Локачинському відділенні збудували котельню, встановили твердопаливний котел. Провели капітальний ремонт у швейних майстернях, де замінили опалення та освітлення. Розпочинаємо такий ремонт у приміщення, де знаходиться актовий та спортивний зали в Оваднівському відділенні, уже проводимо ремонт у гуртожитку.

 Оновлюються майстерні, де отримують знання майбутні електромонтери та електрогазозварники. Відбувається це завдяки співпраці з німецькими партнерами у напрямку сприянню розвитку закладів профтехосвіти. Завдяки цій програмі у майстернях проводиться ремонт, уже отримали 28 нових зварювальних апаратів «Тесла», плазморізи ЧПУ та інше обладнання, навчальні парти. Представники нашого закладу їздили у Німеччину задля обміну досвідом. У рамках програми працюватимемо упродовж наступних трьох років і розвиватимемо заклад спільно з європейськими партнерами. До речі, вони зацікавилися моєю ідеєю щодо встановлення на другому поверсі головного корпусу сонячних батарей, що забезпечувати себе електроенергією і на цьому економити, тож вірю, що цей задум вдасться реалізувати.  

 – Як зараз заклад допомагає ЗСУ?

– Продовжуємо підтримувати захисників.

Передали три автівки на передову. Одна була поза балансом, її відремонтували, пофарбували і відправили, на джип кошти зібрали колективом, а об’єднавши зусилля з іншими закладами профтехосвіти, купили пікап «Форд Рейнджер». Здобувачі освіти провели ярмарок і за ці кошти купили два старлінка.

Упродовж зими виготовляли окопні свічки, продовжуємо плести сітки.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up