На головну Новини Волонтерство з «Жіночим рухом» і пропозиція дитячих розваг у парку

Волонтерство з «Жіночим рухом» і пропозиція дитячих розваг у парку

147

Жінка, яка усе своє життя прожила на Донеччині, де створила сім’ю і мала успішний бізнес, через війну змушена була покинути рідний край та оселитися у Володимирі. Тут вона починає свій підприємницький шлях спочатку – з торгівлі у парку «Слов’янському» та організації розваг для дітлахів. А ще  заледве не щотижня вона долає понад тисячу кілометрів, їдучи у рідний Покровськ, аби разом з іншими волонтерами допомагати землякам та захисникам, які нині борються з загарбником на Сході України. 

Підприємницька жилка від дідуся й прадідуся

- реклама -

Дитинство Вікторії було гамірним та веселим – без інтернету, соцмереж та смартфонів. Оскільки виховувалася у багатодітній сім’ї (має брата і двох сестер), то звикла до великих компаній, де малеча постійно вигадувала собі найцікавіші забави. Тож цілком логічно, що у дорослому житті вона стала займатися організацією дитячих розваг. А звідки ж у дівчинки, чиї батьки – працівники заводу з виробництва електродвигунів,  потяг до підприємництва? Як вона сама припускає, напевно, від предків.

Мій тато – татарин, а мама – українка, яка має єврейське коріння. Дідусь Роберт Вайнер був заслуженим шахтарем  нашої  області. А гордістю роду є прадід Іван Ушаков, який свого часу обіймав високу посаду і під його керівництвом відбувалася розбудова Донецької області, створювалися у регіоні підприємства і шахти. Він був дуже справедливим. Ми з ним у багато чому схожі, – каже Віка.

Здобуваючи вищу економічну освіту в Донецькому національному університеті, уже на першому курсі дівчина влаштувалася на роботу головним спеціалістом у відділі кадрів на шахтоуправління «Покровське», згодом була членкинею молодіжної організації підприємства. А у вільний час займалася організацією дитячих свят.

З немовлям на руках започаткували бізнес

У 2010 році я вийшла заміж, народився син Сашко. На той час ми з чоловіком обоє були студентами і з немовлям на руках наважилися на втілення спільної мрії й, придбавши автомобілі для картингу, здавали їх влітку напрокат у місцевому парку в Покровську. За зароблені кошти згодом придбали інші атракції- батути, дитячі автомобілі й так поволі розширювали спектр послуг. Також продовжували проводити дитячі свята, – пригадує підприємиця.

Щоб надалі розвивати свою справу не лише сезонно, а увесь рік, винайняли приміщення й на площі близько 700 квадратних метрів облаштували перший у районі дитячий відпочинковий центр. Всю душу вклали у свій «Малібу», де був кінотеатр, настільний теніс, тир, більярд, дитяча ігрова зона, кафе. Заклад став улюбленим місцем для розваг і святкувань днів народжень та інших важливих подій для тамтешніх дітлахів.

А щоб подбати й про якісний відпочинок для молоді, за рік подружжя відкрило нічний клуб «Ріо». Окрім звичних дискотек, тематичних вечірок, тут організовували виступи  артистів з Харкова та Донецька, постійно придумували  цікаві заходи, що збільшувало коло відвідувачів.

Хоч доводилося підприємцям вести бізнес, набиваючи гулі, все ж завдяки тому, що вони горіли своїм ділом змогли долати усі труднощі, їхні справи йшли угору. Аж поки у 2014 році на Донбас не прийшла війна…

Покровськ був у числі тих міст та сіл Донецької й Луганської областей, які залишилися підконтрольними Україні, хоч зона ведення бойових дій знаходилася дуже близько. Звісно, це вплинуло на життя всіх місцевих мешканців. Свій нічний клуб Вікторія з чоловіком змушені були продати. Натомість в одному з торгових центрів відкрили чудову ігрову кімнату, де батьки могли на деякий час залишити дітей під наглядом няні. Та у зв’язку з коронавірусною пандемією після кількох років діяльності цей осередок дитячого дозвілля припинив існування.

Упродовж усього свого підприємницького шляху, ми постійно долучалися до різноманітних міських масових заходів, під час яких безплатно надавали свої послуги та влаштовували розваги для дітлахів, нерідко виїздили у села району, займалися також благодійною діяльністю, відвідуючи дитячі будинки та запрошуючи до «Малібу» вихованців будинків сімейного типу, – каже Вікторія. 

Невгамовні Черногори з ідеєю облаштування батутної арени «Rio Mega Jump» взяли участь у конкурсі проектів «Український донецький куркуль» від облдержадміністрації та виграли грант у сумі 500 тисяч гривень на втілення своєї ініціативи. Ці гроші допомогли їм реалізувати проект на мільйон 700 тисяч гривень. Цікаво, що цей батутний комплекс, аналогів якому не було в області, відкрили у тому ж приміщенні, де ще кілька років тому діяв їхній нічний клуб. Тисяча квадратних метрів – це територія сяючих дитячих очей і дзвінкого сміху. Окрім батутів там був облаштований роледром, зона для проведення свят, місце, де можна було поласувати смачненьким, а ще лабіринти, сухий басейн, PlayStation и X-Box для фанатів відеоігор, KidsRoom. Ще на початку зими підприємці так тішилися, що нарешті змогли придбати це приміщення, яке до того орендували, а наприкінці лютого поспіхом збирали й вивозили усе обладнання, покидали свою домівку, бо розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.

Чотири місяці активного волонтерства

О 5 ранку 24 лютого з повідомленням про початок повномасштабної війни до мене зателефонували колеги з Києва, адже впродовж останніх років я є членкинею ГО «Жіночий рух». Запитали, де я з дитиною знаходимося, та повідомили, що потрібно негайно евакуйовуватися, – пригадує Вікторія. – У мене почалася паніка. Доки син спав, я губилася в думках, що ж робити, куди їхати.

Зібравши найцінніше, жінка з сім’єю рушили до Дніпра. Там Вікторія відразу разом із іншими учасницями «Жіночого руху» на чолі Іриною Сусловою стали допомагати постраждалим від війни та військовим ЗСУ.

– Вже 27 лютого ми з водієм повезли перший гуманітарний вантаж у місто Волноваха, роздали сім тонн допомоги, – пригадує жінка.

Вікторія розповідає, що їхня волонтерська команда налічує близько 30 осіб. Ірина Суслова зосереджує свою увагу на роботі з благодійниками з Європи, США, Ізраїлю, які направляють гуманітарні  вантажі в Україну. Отримані з-за кордону медикаменти, харчі, амуніцію, засоби гігієни волонтери впродовж останніх чотирьох місяців доставляють нашим захисникам та мешканцям Донецької, Луганської, Запорізької, Харківської, Київської, Одеської, Миколаївської областей. У Покровську вони облаштували великий склад, куди отримати необхідне приходять усі, хто цього потребує, а також звідти відправляють гуманітарні вантажі у різні куточки краю. Значну увагу зосереджують ці волонтери на підтримці мам з малюками, забезпечуючи дитячим харчуванням, підгузками, правльними порошками, засобами гігієни.

На початку березня Вікторія переїхала до Луцька, а через кілька днів оселилася Володимирі. Звідси їздить через усю країну на Схід, бо знає, що там потребують її допомоги. Вона нині є координаторкою  ГО «Жіночий рух» у Донецькій області. Видає допомогу нужденним зі складів, а також неодноразово ця тендітна жінка бувала у гарячих точках, куди разом з однодумцями доставляла необхідні речі для бійців ЗСУ. Доводилося волонтерці допомагати кільком пораненим військовим з одного з госпіталів дістатися до медустанови у столицю.

А також Вікторія особисто їздила евакуйовувати жителів Сєвєродонецька і Луганська, деяких населених пунктів Донецької області. Постраждалих від війни відвозили до Дніпра, звідки вони можуть поїхати до безпечніших міст України. Частину людей з окупованих територій (із Волновахи та Маріуполя) поселила у квартирах своїх родичів та друзів, які виїхали за кордон.

Також завдяки сприянню «Жіночого руху» мам з дітьми відправляємо до Італії, Іспанії, Чехії, де жінкам запропонують варіанти роботи, а малечу допоможуть прилаштувати у дитсадок, – розповідає волонтерка.

Уже більш як 10 автомобілів громадська організація доставила військовим на передову, а нещодавно вони передали бійцям ЗСУ карету швидкої допомоги. Два власні автомобілі сім’я жінки теж віддала на потреби захисників України.

Вікторія розповідає, що вона з однодумцями постійно надають допомогу і військовим 14-ї бригади, співпрацюють з володимирськими волонтерами.

У перші два місяці війни від побаченого і пережитого думала, що посивію, – зізнається жінка. – Найтяжче, коли твої рідні та близькі не хочуть виїздити з рідного краю на безпечніші території. Ледве вдалося вмовити брата і сестер з сім’ями евакуюватися. Мама лишилася вдома, сказала буде там до кінця. А лінія фронту дуже близько. Страшно, коли в Лисичанську дівчина народжує дитину і не хоче виїздити з немовлям, хоча розуміє, що наражає його на велику небезпеку. Дуже прикро, коли хочеш допомогти і не можеш, бо люди не приймають цієї допомоги. Хтось боїться виїздити, аргументуючи тим, що їх ніде не чекають, хоча ми пояснюємо, що курсують безплатні евакуаційні потяги, є волонтерські пункти, де можна перекусити, одягтися, у кожному місті надають тимчасове житло. Був випадок, коли ми ледве забрали людей із Волновахи, а через два місяці вони повернулися і згодом їхнє фото з триколором з’явилося на шпальтах російських газет. Історій складних стільки, що лягаю, буває, опівночі спати, а о 5 ранку очі самі відкриваються. Здається, це усе триває не чотири місяці, а чотири роки. Але ми знаємо заради кого й заради чого працюємо. Я переконана, наші діти мають зростати у вільній та сильній країні.

Громадська організація «Жіночий рух», як розповідає Вікторія, нині веде перемовини з міжнародними спільнотами, щоб виробити алгоритм спільних дій для створення реабілітаційної установи, де б могли відновитися після моральних скалічень українці, які постраждали від бойових дій. «А все інше після перемоги відбудуємо та відновимо», – каже волонтерка.

Збором коштів колектив ГО не займається. Співпрацюють з благодійним фондом «Я Волноваха», а також із закордонними донорами. Окрім роздачі допомоги зі складів та розвезення її населенню і військовим, організація налагодила адресну доставку «Ново поштою» засобів гігієни, памперсів та дитячого харчування у різні куточки України. Кожен, хто має потребу в таких речах може заповнити заявку на сайті «Жіночого руху» й у найкоротші терміни отримати все необхідне.

«Плануємо налагоджувати життя у Володимирі»

Коли Вікторія приїхала у наше місто, то прогулюючись з сином парком, уявила, як було б добре організувати тут якесь дозвілля для дітлахів, тому коли дізналася про конкурс для облаштування літніх майданчиків для торгівлі, взяла у ньому участь та потрапила у трійку переможців. Вона пропонує відвідувачам прохолодні напої, солодку вату, фрукти, а ще – м’яке смажене морозиво. Обіцяє також організувати багато цікавих майстер-класів та інших розваг для малечі.   

Ми плануємо налагоджувати життя у Володимирі, з вересня Сашко піде до місцевої школи. Хочемо тут надалі працювати та розвивати свій бізнес, щоб бути корисними громаді, поділитися своїм досвідом, чогось повчитися. Надіюся на плідну довгу співпрацю, бо Схід і Захід – разом.   

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × пять =