“Моя зустріч з дружиною в лікарні, куди я потрапив після поранення, нагадує фінальну сцену з фільму «Міцний горішок», але в українській інтерпретації. Вона вривається до мене в палату, а там сиджу я, на каталці, окривавлений і з сигаретою в зубах. А далі обійми і моя фраза: «Привіт, дружино». У цю мить відчув полегшення, ми знову разом, а значить все буде добре», – розповідає про зустріч з коханою після місяців розлуки воїн 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Ростислав.
Своєму спасінню боєць завдячує командиру. Одного разу Ростислав врятував його після поранення, тепер командир повернув «борг честі». Цей приклад братерської взаємовиручки князівський воїн пригадує так: «Його поранило – я його вивозив, мене поранило – він мене вивозив. Тож коли я повернувся у стрій, то першим ділом потиснув йому руку і сказав – 1:1».
Ростислав – уродженець Лисичанська, хлопцеві лише 21 рік, три з них минули на військовій службі. За цей час йому довелося пережити чимало. Князівський воїн жартома порівнює себе з котом, мовляв, в калейдоскопі бойових історій розгубив вісім життів. Тепер з дев’ятим буде уважнішим.
Тривалий час Ростислав займався підвезенням побратимам усього необхідного, а також евакуацією поранених. Воїн пригадує, що завжди намагався виконати свій максимум – доставити продукти, боєприпаси та інші речі прямо на позиції: «Коли я здійснював маршрути, FPV-дрони були не так поширені як зараз. Все одно росіяни скаженіли у прагненні знищити будь-яку машину постачання – здається, по мені «утюжили» всім: летіла арта, вибухали КАБи. Але мої хлопці знали – якщо я їду, то сто відсотків заберу поранених або щось привезу. Так тривало майже два роки».
В один з таких днів Ростислав потрапив у справжнісіньке пекло. Тоді артилерійські удари здригали землю, здіймаючи в смертельний танок тисячі випадкових уламків. Воїн дивом лишився неушкодженим. Своєму спасінню завдячує незнайомій жінці, яка благословила його перед дорогою.
Кожна з бойових історій Ростислава – це гарт характеру молодого воїна. Він добре пам’ятає, як вороги вдерлися на рідну Луганщину в 2014-му, як рятував маму з палаючого Лисичанська в 2022-му, як щохвилини удари ворожої артилерії рівняли закарбовані в дитячих спогадах місця…
Надто дорого коштувало йому знайомство з «руським міром». Тому нині Ростислав бореться, щоб вберегти від нього найрідніших. А близькі воїна моляться, щоб вберегти свого захисника. Може й тому з ним трапляються ці дива на полі бою?
У бригаді Ростислава є свій варіант відповіді на це питання: «Бій хоробрих любить». Нині це гасло князівських воїнів.
Публікацію підготовлена відділенням комунікацій 14-ї ОМБр ім. князя Романа Великого.
