На головну Війна “Волинський щит”: Журналіст, депутат, голова ОТГ, а нині невгамовний командир...

“Волинський щит”: Журналіст, депутат, голова ОТГ, а нині невгамовний командир підрозділу

189

– Упродовж шести років я постійно до Великодня завантажував машину пасками  і віз їх на Схід, хлопцям на передову. Тепер вже мені волонтери привезли…

Олександр, командир одного з підрозділів нашої бригади, дуже щиро сміється. А ще, здається, в ньому самому навіть не вічний двигун, а незгасимий вогонь, який запалює нестримною енергетикою всіх навкруги  і не дає самому Сашкові довго встояти на одному місці.

- реклама -

Олександр воював на Луганщині у 2016-му. Демобілізувавшись, повернувся до звичного для себе життя. Впродовж восьми років працював журналістом на одному з центральних українських телеканалів, згодом – керівником на одному з регіональних. Віднедавна Олександр, тричі депутат обласної ради і викладач журналістики в одному з університетів України, заступник голови ОТГ.

– Взагалі, я класичний середньостатистичний бандерівець. Тож, коли розпочалася велика війна, зробив все від мене залежне для того, аби убезпечити «рідну» громаду, і пішов на фронт. У військкоматі мені сказали прямо: «якщо хочеш реально воювати, справжнього чоловічого драйву (чоловікам іноді, знаєте, хочеться такого), то тобі в 14-ку.» Я не вагався. І все, на що розраховував, отримав сповна…

   – От кілька днів тому ми звільнили певну територію і закріпилися там, знищили ворожий танк, – на цих словах в Олександра загоряються очі, – і таки добряче дошкулили оркам: дві «крайні» ночі для нас були дуже нелегкими… Знаєте, я зараз з вами розмовляю, весь такий на куражі, веселий. І повірте, я справді щасливий. Бо я живий, бачу сонце, поряд зі мною люди, за яких я відповідаю, живі і здорові.

Тут взагалі йде шалена переоцінка цінностей: я небідна людина, маю свій бізнес, та якщо раніше мріяв про якесь нове «модне» авто чи відпочинок на Мальдівах, то тепер мрію просто прокидатися вранці, радіти новому дню, знати, що в усіх, хто мені дорогий, все добре, а вороги – мертві.

За максимально короткий час Олександру вдалося заробити авторитет у колективі, вести за собою людей, і переносному сенсі, і в найпрямішому,  в бій. Сам він, каже, багато вчиться у кадрових військових, бойових командирів. А ще дуже допомагає його, Сашка, неймовірна енергетика.

– Знаєте, після того, як хлопці побачили фото з Бучі, з Ірпеня, вони хочуть шматувати ворога зубами… Я більш ніж розділяю їхнє бажання. Але як командир мушу думати не тільки про те, аби задовольнити справедливу жагу крові ненависного агресора, з кожної фронтової ситуації витиснути максимум, але й про те, аби всі наші воїни лишилися живі і неушкоджені. Бо це в Московії «бабыещенарожают», а ми переживаємо за кожного бійця, за кожне українське серце. А ще дуже важливо для нас, аби не постраждало цивільне населення там, де ми воюємо. Навіть на війні ми – люди, ми не орки, ми захищаємо свій народ.   А підтримка народу допомагає нам вистояти і перемогти на полі бою.

Попереду в Олександра купа справ і планів, на фронті і в цивільному житті. Тож хай усі здійсняться!

Матеріал підготовлений пресслужбою 14-ї ОМБр.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

один + три =