Для жителя села Сокіл Володимира Дигалевича лозоплетіння не просто хобі, а невід’ємна частина життя. Плете кошики волинянин ще зі школи. Згодом творив у вільний від роботи час, а тепер займається цим ремеслом, коли має натхнення і свіжу лозу, яку заготовляє власноруч. У вправних руках майстра із Сокола майже щодня з’являються нові кошики, які мають попит у людей, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».
68-річний Володимир Дигалевич лозоплетінням почав займатися за часів навчання в школі. У ті часи чимало сільських хлопчаків цікавилися цим ремеслом.
«Хочеться прогуляти уроки – то пішли з однокласником по лозу, яка була далеко, а тоді сиділи за плетінням. Вироби додому не несли, бо могли «отримати» від батька», – пригадав Володимир Дигалевич.
З роками хтось змінив це хобі на інше, хтось закинув, а Володимир справу не полишав ніколи. Тим паче, бували часи, що кошикарство навіть годувало.
«Батько мав коня, і коли не було пшениці, то міняли по селах кошики на пшеницю. А я почав продавати у 1986-му році. Брав тоді по три рублі. На ці гроші виходило 15 буханців хліба», – розповів майстер.
Аби сплести кошик, потрібно витратити чимало часу та зусиль: від заготівлі лози, яку треба знайти і вирізати на березі річки, до плетіння кошика, що потребує посидючості і вправності.
Зараз за день чоловік може сплести два кошики. Їх беруть люди для різних потреб, зокрема на подарунок або для господарства. Міцні та екологічні кошики майстер щоранку виносить майстер за ворота, щоб купували.
