Розглянувши клопотання військової частини А1231 Міністерства оборони України від 16 січня 2023 року, петицію (автор Євген Шевчук) від 29 квітня 2024 року (реєстраційний індекс: Пет-653), відповідно до ст. 3 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», Порядку проведення громадського обговорення під час розгляду питань про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2012 року № 989, виконавчий комітет Володимирської міської ради оголошує початок проведення громадського обговорення щодо перейменування вулиць у місті Володимирі:
вулиці Лабораторної – на вулицю Сергія Хоміка;
вулиці Тихої – на вулицю Романа Макаревича.
Пропозиції (зауваження) громадськості приймаються письмово до 29 червня 2024 року начальником відділу містобудування та архітектури управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів виконавчого комітету міської ради Тарасом Кибою (вул. Устилузька, 17, другий поверх, тел. 3-49-54). Анонімні пропозиції та зауваження не розглядаються.
Сергій Хомік
Український військовослужбовець, льотчик першого класу, полковник 456-ї БрТрА Повітряних сил Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Повний кавалер ордена «За мужність». Родом із села Сусваль, нині Оваднівської громади Володимирського району .
Після закінчення Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба служив льотчиком-штурманом вертолітної ланки пошуково-рятувального забезпечення підрозділу транспортної авіації у Вінниці. Дослужився до командира ескадрильї.
Учасник операцій із підтримання миру та безпеки у складі Місії ООН в Африці.
За час російсько-української війни офіцер виконав близько тисячі бойових вильотів (АТО/ООС – близько 800; 2022-го – майже 250). Екіпаж полковника Хоміка здійснював успішні бойові вильоти, а під його керівництвом бойові уміння опанували більше 20 льотчиків.
11 листопада 2022 року на Донеччині два Мі-8 Повітряних Сил ЗСУ вилетіли на знищення російських окупантів. Політ проходив штатно, ведучий вертоліт під командуванням полковника Сергія Хоміка підійшов до місця відпрацювання. Спалах, і машина здійснила різкий маневр уліво. Ще кілька секунд командир надлюдськими зусиллями утримував у повітрі вертоліт, що палав. Кілька миттєвостей — і ведучий борт «зустрів землю». Ціною власного життя Сергій Хомік врятував побратимів.
Командир вертолітної ескадрильї загинув 11 листопада 2022 року на Донеччині. Похований 17 листопада 2022 року в родинному селі. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
За мужність та самовідданість особовий склад авіаційної бригади неодноразово нагороджений державними нагородами. За героїзм, проявлений під час виконання бойових завдань щодо вогневого ураження сил та засобів ворога, командир вертолітної ескадрильї бригади транспортної авіації полковник Сергій Ярославович Хомік тричі відзначався Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України (ордени «За мужність» ІІІ ступеня – Указ президента України № 293/2022 від 2 травня, «За мужність» ІІ ступеня – Указ президента України № 755/2022 від 7 листопада, «За мужність» І ступеня – Указ президента України № 874/2022 від 23 грудня 2022 року (посмертно).
Роман Макаревич
Виріс у сім’ї вчителів на Камінь-Каширщині. Був найстаршим із трьох дітей. Молодші сестра та брат пішли слідами батьків, також обрали педагогічну справу.
Роман теж вивчився в інституті на вчителя фізичного виховання, але уже тоді знав, що працювати за фахом не буде. У 2002 році, коли служив у армії, став свідком Скнилівської трагедії. Тоді під Львовом під час авіашоу загинуло 77 людей, серед них 28 дітей. Ще понад три сотні осіб були тяжко поранені, чимало з них отримали інвалідність. 18-річний строковик із поліського краю був у числі тих, хто збирав останки понівечених тіл. Це був перший його особистий біль, перше побачене ним пекло на землі. Згодом, пройшовши спеціальну перепідготовку у Сокиричах, доля привела його на роботу у місто Володимир в органи внутрішніх справ, а потім – у Нацполіцію. 15 років віддав цій справі, десять з яких працював у карному розшуку. Тож і там надивився чимало людського горя та злоби, якось при виконанні службового завдання отримав навіть ножове поранення.
Після вторгнення росії в Україну, ще в 2014 році, Роман Макаревич вирушив на фронт на Донеччину, де вже з перших днів пройшов справжню школу виживання. Два тижні на передовій позиції його групі з шести військовослужбовців у пекельну спеку довелося ділити на всіх одну пляшку води. І більш не було нічого, навіть бліндажу над головою… У 2015-му ніс службу на Луганщині, а з 2016-го – під прикриттям (вдаючи місцевого жителя) забезпечував громадський порядок у Сєверодонецьку.
У 2020 році підписав контракт на військову службу в 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. У її рядах він і зустрів повномасштабну війну. Його бойова стежина пролягала, зокрема, через Соледар, Бахмут, Харківщину. За цей період був кілька разів тяжко поранений, а після останнього, у хребет, дивом уникнув інвалідності. Попри все щоразу повертався у стрій, до своїх побратимів. За своє молоде життя він побачив багато смерті, а тепер навчився тримати її ще й у руках, бо ж став сапером.
4 квітня 2024-го воїн із позивним «Макар» виконав останнє своє бойове завдання щодо захисту незалежності України. Загинув у результаті ворожого обстрілу в районі населеного пункту Кіндрашівка. Без батька залишилися троє донечок, без чоловіка – молода дружина та без сина – батьки.
