Новини

Вишиванка дає енергію і наснагу до життя

Лайфстайл
644 переглядів

Навіть, коли є якась нагальна робота, для заспокоєння душі, хоч на пів години, годину  пані Галина бере у руки своє вишивання. Від нього зразу піднімається настрій, втома проходить і навіть хвороби відступають. Для неї вишиванка має велику силу, дає енергію і наснагу до життя і бажання творити, бо ще багато є задумів. І хоч вже старість постукала у двері, вона з втіхою і любов’ю бере у руки голку з ниткою і викладає такі узори на полотно, що дивуєшся: як вистачає сили так майстерно працювати?! Але якби не мала задоволення від виконаної роботи, певне, і не бралася б.

Навчання.  Галина Савіна – корінна мешканка Володимира, тут зростала на Луговій в родині разом із молодшою сестрою. Навчалась у школі № 1. Вчитель фізики Єфрем Нагрода  частенько додавав дівчині завдання «наввипередки», коли ще теми такої не проходили, або відправляв Галину у 6-7 класи провести урок. І кмітлива дівчина добре справлялась із важким предметом. Вона дуже любила  цей предмет. Єфрем Петрович та інші вчителі пророкували Галині вчительське майбутнє, але вона після десятирічки подала документи у Луцьке медучилище. У 1973 році успішно його закінчила за фахом «акушерка».

Родина.  На  другому курсі Галина Карп’юк вийшла заміж за володимирського парубка Володимира Савіна. Недовго приглядався той до вродливої дівчини на танцях у БК. Із першого погляду потонув в зелено-карій безодні її очей. Галя мала на той час хлопця. Володя не відбивав, а толерантно попросив: «Піди і поясни йому, що ти не плануєш з ним своє майбутнє, адже йому ще армія світить». І так сталось. Поєднала доля два серця. Характери мали різні, але доповнювали в усьому один одного. Володимир був майстром «на всі руки», а в будівельній справі – неперевершений спеціаліст. До нього звертались не тільки місцеві, а і «вищі чини» області вирішити будівельні питання.

У 1972 році народилася в сім’ї донька Ольга, яка гині працює заступником директора в торговому центрі «Салют». На три роки молодший син Олег –військовий зі стажем. Галина втішена дітьми. Бо має надійний тил. Радують її і  троє внучат. Надійка вже подарувала правнучка. Проживає онука в Одесі, то дорога туди Галиною Миколаївною добре «протоптана». Коли вийде до друку ця стаття, то її героїня буде вже в Одесі няньчити свого правнучка.

Онук Вадим у цьому році став курсантом обласного військового ліцею. Дисципліна, успішне навчання там  понад усе. Хлопчина серйозно займається програмуванням. Викладачі ліцею за місяць навчання запримітили неабиякі здібності юнака у роботі з комп’ютером. Ще одна онука Анастасія проживає разом з мамою у Польщі, там працює, вивчає польську мову, хоче здобути професію у сервісній сфері.

На жаль, чоловік Володимир п’ять років тому після важкої хвороби відійшов у Вічність. Не стало поряд не тільки чоловіка,  батька – дітям, дідуся – внукам, а й порадника, першого поціновувача її творчості. Адже тільки він по-особливому міг її підтримувати, порадіти її успіхам.

 Робота. Коли постало питання працевлаштування після декрету, звернулась Галина Савіна до головного лікаря Радченка. Але той лише розвів руками: «Нема місць». Але один дзвінок із області змінив ситуацію.

А було так. Володимирського секретаря Рупчева перевели на роботу в обком. Квартирою партія забезпечила. А виконати деякі будівельні і сантехнічні роботи попросив він Володимира Савіна, бо знав його як доброго спеціаліста. Тоді й дізнався, що Галина шукає роботу медсестри. Один дзвінок до головлікаря – і питання було вирішене. Можливо, дехто скаже, що це  блат і корупція. Але так було і колись – «знайомства» допомагали.

Працювала Галина у пологовому будинку у старому приміщенні на вулиці Івана Франка, згодом на новому місці – біля центральної райлікарні майже 33 роки. Сотні, а може, й тисячі немовлят прийняли її руки. Хіба лічила? В одну зміну народжувалося до десятка дітей. Втомлювалась, але щиро раділа новому життю разом із батьками. І «рекордсмени» були –  вагою у 6 кілограм400 грам, і крихітні  недоношені діти. Всіляко траплялося:  рятували як мам, так і малят, виводили з больового і шокового стану. Про роботу Галина Миколаївна може довго розповідати. Багато цікавих історій і перипетій мала на життєвому шляху! Добрим словом відгукується про лікарів-акушерів Тетяну Васильчук, Мирославу Дорожовець, на жаль, вже покійних Галину Ваврисевич, Аллу Ємчик, Раїсу Федорчук, з яким найдовше злагоджено довелось працювати.

На роботі не тільки приймала пологи, а була і статистом, і дитячою медсестрою, і завідувала фізкабінетом, працювала медсестрою гінекологічного відділення, навіть операційною. Без особливої практики в один день показали інструменти, роз’яснили процес, а ввечері на операцію. Галина Миколаївна була дуже відповідальною, але справлялася скрізь, тому має відзнаки за роботу – і грамоти, і подяки, і премії. А ще зі шкільних часів гарно малювала, тому в її обов’язки входило оформлення медичних стінгазет як у пологовому будинку, так і в райлікарні. Оформляла до ювілеїв, свят та інших заходів фотоальбоми. Це було і обов’язком, і громадським навантаженням, і проханням від керівництва. Нині з посмішкою про це все згадує.

Вишивання.  «Мабуть, змалечку мене цікавила вишивка», – мовить пані Галина.  Колись квартирувала у них дівчина, яка часто вишивала, то й навчила її. Але по-справжньому взяла полотно в руки десь у 80-ті роки. Модним тоді було прикрашання  кімнат серветками. А на них розквітали квіти, гуцульські орнаменти, лебеді, голубки. Тоді масово не продавали зразки вишивок і ниток не вистачало в магазинах. Але діставали. Позичали, перемальовували схеми узорів, придумували власні. Це робила і Галина. Якось так спонтанно перейшла на вишивання рушників – одиночні, парні, на образи, шлюбні дітям, онукам і собі. У 90-ті і сама з Володимиром на срібне весілля взяли шлюб у церкві. І тепер, попри зайнятість, вишиває три рушники з однаковим орнаментом. Вишиває екстерном нареченим військовим, які воюють на Сході, а хочуть взяти шлюб в українських традиціях. Її першим великим родинним витвором був сценічний костюм для внучки-школярки Надії, де розшила кольоровими барвами сорочку, спідничку і фартух.

Скільки роздарувала, продала своїх робіт Галина Савіна не порахує, як і самих вишиванок, які великими стосами лежать у шафі. Кожна вишивка має свою історію або якесь особливе призначення. Вряди-годи виймає, милується рушниками. Вони різні, кожен відрізняється кольором, узором, тільки їй притаманною технологією вишивання, у кожен вкладено частинку душі. Її вишивки, як  рушники, так і сорочки, помандрували у Польщу, Чехію, Італію, Німеччину, Канаду, Бельгію, Англію, Шотландію. А у власному гардеробі має Галина чотири сукенки, декілька сорочок. Час від часу хочеться хоч у свято одягнути, бо має чим похвалитися перед родиною, гостями, друзями, які часто заходять до неї.

Не так давно освоїла Галина Миколаївна бісеровишивання. Вигаптувані бісером ікони, маленькі образочки, екібани-букети, картини, силянки, гердани, різноманітні обереги повсюди по кімнатах – на стінах, на тумбочках, на столах. Прикрас-силянок у її гардеробі більше 30, а ще з десяток роздарувала. Між іншим, авторка цих рядків також отримала таку прикрасу до свого ювілею, за що дуже вдячна. Героїня моєї розповіді наголошує: «Бісерним вишиванням може займатися кожен, а нитками – це мистецтво, тут треба мати хист, вміння, бажання і терпіння».

Волонтерство.  У міру своїх сил, часом коштами Галина Савіна допомагає армії. Із перших днів повномасштабної війни у терцентрі міста жінки почали  плести маскувальні сітки. Галина на той час відвідувала університет третього віку, тож зразу взялася допомагати. Не одну сітку сплели і відправили воїнам. Восени і взимку минулого року, крім сіток, в’язали бійцям шкарпетки. Галина виготовила їх 17 пар. А влітку цього року законсервувала більше 30 банок огірків і помідорів. Готуватиме і борщову заправку. Впевнена, що і з цим справиться, і все відправиться на схід, на північні кордони, де захишають країну наші воїни. Банками і частково овочами забезпечував син-військовий.

«А як інакше, коли ворог іде на нашу землю, коли діти, внуки воюють, треба все робити, щоб наближати Перемогу. А ще коли твої діти беруть безпосередню учать у цій війні – це святий обов’язок», – пояснює свою невгамовність жінка

За домашніми справами, вишиванням знаходить  пані Галина час на лекції в університеті третього віку. Цікавиться історією рідного краю, зустріла там однодумців, нових друзів. Цьогоріч зацікавилася і швейною справою, а перед тим вивчала ази  комп’ютерних технологій.

Крім вишивання, у Галини Савіної є ще одна особлива любов – це читання книг. У районній бібліотеці вона «довгожитель», тут зафіксували дату в її абонементі – 1967 рік. Була тоді ученицею 7 класу. Бібліотекарі жартують: «Для Савіної вже нема, що читати, все перечитано». І якщо надходить якась нова книжка, то завжди кличуть її.

Ювілей. 7 листопада  пані Галині виповнилося 70 років. «І де вони взялися, ті літа», – каже, бо в душі їх не відчуває, попереду ще стільки задумів. А роки скачуть, мов баскі коні. Так хочеться, щоб сповільнили темп, щоб якнайшвидше дочекатися Перемоги. Хочеться спокою, здоров’я – з віком воно дає збої. І ще –пожити у щасливій Україні, без війни, ракет, бомб, людських втрат. І щоб усі рідні були здорові.

Дай, Боже, щоб здійснились її мрії. І я, як і усі терцентрівці, її родина, вітаємо Галину Миколаївну з поважним ювілеєм. З роси й води, ювілярко!

Антоніна СОЛОДУХА

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up