Іще п’ять років тому ЗОШ №5 ім. Анатолія Кореневсього заледве набирала по два перших класи, але останні роки кількість охочих навчатись у школі, яка за цей час поліпшила свій зовнішній вигляд та зміцнила кадровий потенціал, значно зросла. У трьох других класах нині навчаються 93 дитини, а у перших трьох – 83 учня. Торік наповнюваність школи зросла на 63 дитини. Цього разу ми завітали до ЗОШ №5, аби дізнатись як тут працюють в умовах Нової української школи.
Багато того, що нині ввели в НУШ – це модернізовані старі ідеї, які вже колись були у школі, але називались дещо інакше, каже директорка школи Ірина Костюк. Усе, що стосується освітньої реформи, вона вивчила досконало, адже нещодавно закінчила курси тренерів, котрі допомагатимуть підвищувати свою кваліфікацію керівним кадрам загальноосвітніх закладів відповідно до концепції НУШ.
«Для нашої школи ці зміни почались ще задовго до освітньої реформи, адже більше 11 років у навчальному закладі є можливість для дітей початкових класів навчатись за системою розвивального навчання, яке є співзвучним з тим, що задекларувала НУШ. Тому це полегшило нашим вчителям перехід до нового навчання. Хоча, звичайно, певний острах перед реформою був, адже переживали, як поєднувати нові форми роботи, основна ціль яких – гратися, одночасно з вивченням письма, читання та лічби», – розповідає керівниця навчального закладу.
Поки вчителі закінчували спеціальні курси, то перед кожним керівником, окрім підвищення кваліфікації, стояло ще одне важливе завдання – підготувати класи для першокласників, аби вони відповідали усім вимогам НУШ. На щастя, ця освітня реформа стала першою, що прийшла із грішми, тож на закупівлю меблів, оргтехніки та дидактичних матеріалів надійшла фінансова підтримка від держави та місцевої влади. Щоправда, їх розподіл у перший рік був не зовсім вдалий, зауважує Ірина Костюк, адже на придбання дидактичних матеріалів було виділено надто багато коштів, а на комп’ютери, навпаки, їх не вистачало.
«Враховуючи площу класів, а вони у нас достатньо просторі, ми намагалися максимально облаштувати їх відповідно до усіх вимог. Однак розмістити усі освітні середовища було дуже складно. Тому вважаю, що наповнюваність класів у Новій українській школі має становити не більше 20-ти учнів. Оформлювали класи відповідно до побажань вчителів, але обов’язковою умовою було не дублювання один одного, тому кожен клас має різні меблі та дизайн», – зазначає Ірина Костюк.
Основним рушієм освітньої реформи Ірина Костюк називає вчителя, який має бути готовий до змін та хотіти їх впроваджувати. Адже саме від того, наскільки педагог зуміє підібрати правильні методи і форми навчання, наскільки він буде творчий та водночас мотивований, і залежатиме кінцевий результат. Вже зараз класоводи других класів дивляться на освітню реформу більш оптимістично, адже бачать позитивні плоди.
Своїми педагогами директорка ЗОШ №5 дуже задоволена, адже є серед них як досвідчені вчителі, справжні фахівці своєї справи, так і молоді, котрі ні в чому їм не поступаються. За останні роки колектив школи значно омолодився, каже Ірина Костюк. Зараз тут працює нова генерація, для яких професія вчителя – справжнє покликання.
Читати на уроці, лежачи на килимку
Переступаючи поріг 2-А класу, одразу у вічі впадає намальоване на стіні крислате дерево, де на кожній з гілочок примостились усміхнені світлини 31-го учня. На перерві тут кожен зайнятий ділом – поки хтось відпочиває у шкільному коридорі на одному зі зручних диванчиків, інші бавляться у класі на килимку посеред якого височіє башта з конструктора лего. Троє другокласників, які завзято будують, як вони кажуть «базу», хочуть зробити її якомога вищою.
Але така атмосфера у класі панує не лише під час перерви, розповідає класовод 2-А Валентина Козік, адже і під час уроків діти складають лего, читають книжки, сидячи не лише за своїми партами, а навіть і за вчительським столом, або ж лежачи на килимку. У Новій українській школі далеко позаду залишились часи, коли діти навіть поворухнутись боялись під прискіпливим оком вчителя. Ніхто уже не звертає увагу на дітей, які під час уроку виходять до туалету, або ж встають попити води.
Валентина Козік уже понад 40 років викладає у початкових класах. І теперішній 2-А, де вона є класоводом – уже одинадцятий набір в її вчительській кар’єрі. Каже, що за чотири десятки років пройшла через декілька освітніх реформ, тож до змін їй не звикати.
«Вчитель – це творча людина, яка уміє швидко перелаштовуватись та пристосовуватись до різних програм та державних стандартів. Але цього разу справді хвилювались, бо було багато незнайомого, узятого із різних освітніх систем. Але вже невдовзі на практиці зрозуміли, що багато з цих речей ми робили і раніше», – зауважує пані Валентина.
Сучасна школа компетентностей, де від теорії усе більше переходять до практики, до вподоби, як дітям, так і вчителям, які разом проводять багато дослідів, в ході яких нерідко приходять до цікавих висновків. Дітей під час уроків часто ділять на групи в яких вони працюють над тими чи іншими проектами. Це, на думку Валентини Козік, також дає позитивні результати, адже діти змалку вчаться працювати в колективі, приймати рішення та доводити свою думку.
У другому класі кожен тиждень має певну тему, під яку підлаштовані усі навчальні предмети. Цікаво, що діти інколи навіть не помічають який саме зараз урок, зауважує Валентина Степанівна, адже читати, писати і рахувати вони можуть, як на математиці, так і на уроці «Я досліджую світ». Якщо не встигли закінчити розгляд теми на одному уроці, то продовжують це робити після перерви. Легко дається другокласникам складання творів з допомогою цеглинок.
«Нова українська школа спонукає вчителів до постійного саморозвитку та здобуття нових знань, адже цього вимагає і теперішнє покоління дітей, яке зростає в епоху інформаційного суспільства. Часто діти ставлять нам найнесподіваніші запитання, на які потрібно віднайти правильну відповідь», – додає Валентина Козік.
Батьки питають не про оцінки, а що нового дізналась дитина
Гарні дитячі меблі, книжки, іграшки, малюнки, «живий куточок»… Якби не три десятки парт та дошка, яка нагадує про те, що це все-таки школа, то складається враження, що ти потрапив до групи у дитсадку. Класовод 2-В класу Наталія Бабік каже, що інтер’єр спеціально оформляли в такому стилі, аби дітям після дитсадка було легше адаптуватись у звичній для них обстановці. Тому меблі замовляли не офісні, які досі були традиційними для школи, а цікавого дизайну – у формі палаців, будиночків тощо. І це справді діє – першокласники тепер значно швидше звикають до школи.
Для Наталії Бабік теперішній її 2-В клас – це другий набір в якості класовода. Як і попереднього разу, цей клас навчається за розвивальною системою, котра дозволена і в Новій українській школі. Тож освітня реформа для Наталії Георгіївни не була аж такою новою.
«В розвивальному класі ми вже давно використовували на уроках математики та української мови багато елементів теперішньої НУШ – це і критичне мислення, і заняття з лего, і уроки за межами класу. Тому ця програма і була затверджена у межах нової школи. Тепер за програмою НУШ ми вивчаємо інтегрований предмет «Я досліджую світ», а математику та українську мову продовжуємо вивчати за розвивальною методикою», – пояснює Наталія Бабік.
Дуже до вподоби дітям велика кількість екскурсій у школі – якщо раніше першачки у кращому випадки їздили на екскурсії двічі на рік, то зараз спільні поїздки та походи з класом відбуваються ледь не щомісяця. Разом із класоводом діти відвідують місцеві підприємства, театр та кінотеатр, їздять до обласного центру або ж просто гуляють на природі, вивчаючи ті чи інші явища.
Наталія Бабік перша зі своїх колег наважилась пройти минулого року пілотну сертифікацію вчителів. Каже, що хоч і хвилювалась, але вирішила для себе, що той, хто нічого не пробує, той нічого і не досягає. Тим паче, що самій цікаво було перевірити свої знання та фаховий рівень. З цим вчителька справилась на відмінно, хоч, зізнається, було непросто, як психологічно, так і фізично, пройти усі етапи сертифікації:
«Якщо перевірка моїх практичних навиків минула без проблем, то з теоретичними тестами було не все так гладко. Адже для того, щоб відповісти на усі питання, вчитель має бути всебічно та різносторонньо розвинутий та ерудований, а для цього потрібно не лише підручники та довідкову літературу читати, а і художні книжки, потрібно більше подорожувати, або хоча б переглядати передачі про мандрівки світом».
Наталія Георгіївна зазначає, що батьки у другому класі уже звикли до відсутності оцінювання їхніх дітей балами. Адже тепер замість того, щоб запитати дитину, що вона сьогодні отримала у школі, вони цікавляться тим, що нового вона дізналась і як загалом минув її день.
Вислухати кожну дитину у школі повинен і вчитель. Таке спілкування відбувається щодня під час так званих ранкових зустрічей, коли діти діляться своїми думками та переживаннями, розповідають про те, чим вони живуть та що їх турбує. Якщо у 1 класі діти ще соромились, то нині ніхто не боїться висловлюватись та при цьому помилятись, адже вони знають, що школа – це те місце, де робити помилки природно. «А найбільше тішить, коли діти кажуть, що йдуть до школи з радістю», – підсумовує пані Наталія.
Тетяна ІЗОТОВА.
