Війна – це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. За собою залишає сльози і смерть. Постукала вона і залишила велике горе у родині Касянів.
Юрій народився 1 квітня 1995 року у Володимир-Волинському, де прожив усе своє життя. Дитинство було непросте. З шести років діти залишились без мами, і вся турбота про них лягла на плечі батька. Йому доводилося багато працювати, щоб забезпечити сім’ю.
У 2002 році хлопчина прийшов навчатись у школу № 2 (тепер ліцей №2). Після закінчення 9-го класу вступив до Нововолинського професійно-технічного училища №11, щоб здобути спеціальність електрогазозварювальника, але не закінчив навчання.
Завжди з нетерпінням Юра чекав канікул, адже знав, що проведе їх у селі Овлочин Турійського району, де проживали дідусь і бабуся. Та й вони на нього дуже чекали, бо знали, що онук допомагатиме їм по господарству. А він не цурався ніякої роботи: пас корови, сапав буряки, копав картоплю, заготовляв сіно для худоби, рубав дрова. З дідом любив рибалити, ходити в ліс по гриби чи чорниці.
– Юра навчався в одному класі із рідною сестрою Наталією, яка на рік молодша за нього. Завжди її захищав, нікому не дозволяв кривдити. Він був жвавим і трохи неслухняним, але нікого не ображав з однокласників. Міг розвеселити весь клас серед уроку. У школі вирізнявся непосидючістю. Якщо не хотів щось робити, то його вже і не примусиш. Любив проводити час у шкільній бібліотеці або в кабінеті трудового навчання з дівчатами, пробувати шити на швейній машинці або вишивати, – пригадує класна керівниця Тамара Ілюк.
Тож, не закінчивши училище, Юра разом із татом працював спочатку на місцевому підприємстві з виготовлення деревного вугілля. Пізніше влаштувався у ПП «Ліски», де виконував різні будівельні роботи. Не лінувався, за що б не брався – все у нього в руках «горіло». Військову службу не проходив, бо мав проблеми із серцем.
У 2013 році парубок одружився, народився син Денис. Та через півтора року подружжя розлучилося. Красуню Машу зустрів у 2017-му, почали зустрічатися, згодом вирішили жити разом. Народилася донечка Ліза, але вони не поспішали офіційно оформляти стосунки.
У перші дні повномаштабного вторгнення країни-агресорки, не маючи військового досвіду, Юрій Касян пішов у військкомат. Тоді йому відмовили, бо не проходив військову службу за станом здоров’я. Через деякий час він знову звернувся з проханням його мобілізувати. 8 квітня 2022 року отримав повістку. «Я йду, щоб вам було безпечніше», – такі були його слова. Через два тижні новобранців скерували на Рівненський полігон на навчання. Ось там Юра вперше до рук взяв зброю. Пройшов загальновійськову підготовку, його зарахували у 36-ту ОБрМП імені контрадмірала Михайла Білинського. Декілька місяців перебував в Одесі, потім – у Миколаєві.
У лютому 2023 році Юрія Касяна перевели у 37-му ОбрМП. Два рази рятував побратимів із палаючої машини, сам отримав опіки на тілі. Під час артобстрілу зазнав осколкового поранення руки, але від госпіталізації відмовився.
– Мені ніколи жодним словом ні на що не скаржився, говорив, що у нього все нормально. Розповідав, що тамтешні грунти не порівняти з нашими – під шаром чорнозему твердезна глина, в яку треба буквально вгризатися кирками та сокирами. А після дощу вона перетворюється на важке місиво, яке нещадно налипає на берці, – пригадує сестра Наталія.
Командування військової частини у березні 2023 року відправило Юрія Касяна на навчання до Польщі. Протягом місяця польські інструктори на полігоні знайомили з основами ведення бою та управлінням новою військовою технікою, вчили долати мінні перешкоди на полі бою і надавати першу медичну допомогу.
За весь час служби Юра ніколи не жалівся, навіть коли хворів. Я по телефону чула, що хворий, він же запевняв, що все добре, та просив не хвилюватися. Але я ж відчувала, що далеко все не так, як він мені говорить. У жовтні 2023 року приїхав у чергову відпустку. Багато часу проводив з донечкою, провідував рідних, спілкувався з друзями. Коли його проводжали на потяг, у всіх нас і у нього було не те що передчуття, а якась тривога. Хіба ж могли ми тоді подумати, що це була наша остання зустріч, – ділиться спогадами дружина Маша Гловацька.
У березні 2024 року бійця перевели на посаду стрільця другого стрілецького батальйону першої стрілецької роти 59-ої ОМПБр імені Якова Гандзюка.
Понад два з половиною роки Юрій Касян бив ворога на гарячих напрямках. Життя молодого воїна обірвалося 25 травня 2024 року біля селища Невельське Покровського району Донецької області.
О 9.32 мені подзвонив Юрин командир і повідомив, що брата вже немає у живих. Був сильний артобстріл, і він отримав смертельне поранення. Його тіло побратими змогли забрати лише через добу. Спочатку відвезли у Селидово Покровського району на експертизу, а тоді вже привезли до Володимира, – розповідає сестра Наталія.
У Юрія залишилась дружина, донечка, дідусь і бабуся, сестра.
Поховали 29-ти річного Героя 30 травня з усіма військовими почестями на Алеї Слави, що на Федорівському кладовищі.
Портрет Юрія розміщений на Алеї Слави міста Володимира.
У бібліотеці школи, де навчався наш Герой, оформлений альбом і стенд пам’яті.
Юрій став до лав Небесного Війська і вже звідти буде оберігати своїх рідних та кожного з нас.
Людмила МАКАРЕНКО,
завідувачка бібліотекою ліцею №2
