Ольга Будчук уже понад три десятиліття живе у Луцьку. Але у її серці Нововолинськ так і залишився рідним та близьким, адже тут минули найкращі роки життя – дитинство та юність. І досі пам’ятає шкільних друзів. А скільки спогадів залишилося про роки навчання у місцевому електромеханічному технікумі, в якому здобула професію «обробка металів різанням» – студентські вечірки, зустрічі, поїздки, перше кохання… До речі, саме тут були і її перші проби пера, хоча жодного вірша тих часів, на жаль, не зберегла. Та й нікому їх юнка не показувала, бо боялась відкрити і обвітрити ще не загартовану душу. Отож коли отримала запрошення від власниці приватного музею-етногалереї «Русовичі» Марії Доліновської на творчу зустріч, погодилася залюбки і відразу.
Її творчий доробок – поки що єдина книга «Поезія», яка побачила світ у 2021 році. Як стверджує у передмові, сталося це завдяки підтримці її любих дітей та друзів.
– Не знаю, чи зважилася б на видання власної поезії, – розповідала пані Оля, – якби не сердечна розмова з владикою Михаїлом. Якось він мене запитав: «А що ти залишиш після себе?» Трішки розгубившись, мовила: «Дітей». І коли почула у відповідь, що цього мало, хтось ніби пробудив мене. І вже наступного ранку я ледве встигала записувати римовані рядки. Потім їх перечитувала, виправляла, робила висновки. Отак і народжувались мої вірші. З благословення митрополита Михаїла почала ще у 2017 році публікувати свої твори у соціальних мережах, де вони мають понад мільйон відтворень та репостів. Нині у моєму доробку понад тисяча віршів. Втішена тим, що їх використовує як епіграф відома письменниця Світлана Талан, читають професійні актори закадрової озвучки, зокрема Сергій Корчак.
Хоча після технікуму навчалася ще на факультеті «Технологія машинобудування» Луцького державного технічного університету, а згодом закінчила Київський інститут стандартизації та сертифікації продукції, та з часом зрозуміла – це не її покликання. Натура творча, вона шукала вдосконалення. І знайшла це у професії перукаря. Клієнти про неї кажуть: віртуоз своєї справи. А Оля, спілкуючись за роботою з сотнями різних людей, мимоволі ставала слухачкою багатьох історій, які пізніше і лягали віршованими рядками.
Жоден з тих, хто прийшов на зустріч з поетесою, ні на хвилину не пошкодували. Адже кожен прочитаний нею вірш торкався найглибших струн серця, викликав непрошену сльозу, яку ніхто й не ховав. Шарму додавало й те, що син Ольги Будчук Артем, відомий тепер у Луцьку музикант та діджей, супроводжував кожен матусин вірш музикою. До речі, старший її син Ілля , хоча також натура творча, та обрав для себе професію кухаря.
Їй, матері, дуже болить, що у ненависній війні, яка триває на українській землі ось уже більш як десять років, гине цвіт і гордість нації. Отож слова самі собою складаються у рядки:
Стояли квіти на могилі,
Вже неживі, їх хтось зірвав,
А на портреті очі милі,
В яких ще погляд не зів’яв.
Чиясь дитина…Плаче мати…
Забрала сина в них війна.
Він не вбивав, не був солдатом,
Коли прийшла до них війна.
Вчитуючись у кожен рядок її прекрасної поезії, розумієш: далеко нелегка доля у цієї красивої жінки. Але вона впевнено йде вперед:
Чуєш, янголе, я не здаюсь,
Хоч і душу свою застудила,
Я з тобою не раз підіймусь,
Я з тобою життя полюбила.
А пізніше додає:
Як гарний килим ткала я своє життя –
Міцна основа з дуже рівними стіжками,
Всі зовні бачили лише красу шиття –
Я знала внутрішню – заплутану, з вузлами.
Яскравим видавалось всім моє життя,
Бо в візерунок душу всю свою вкладала.
Та тільки на звороті була справжня я,
А зовні та, яку вже для чужих зіткала…
Оля Будчук, незважаючи на щоденні клопоти та турботи, знаходить час для творчості. І, як твердить сама, лише у злеті бачить власне життя. Вірю в те, що неодмінно побачить світ ще не одна збірка її поезій, які хвилюють, зачаровують і спонукають до повноцінного життя навіть у цей занадто важкий для кожного українця час.
Валентина ПЕТРОЩУК.
