Новини

«Я виросту гідним сином, тату»…

Архів
49 переглядів

Коли в Устилузькому ліцеї готувалися до участі в обласній акції з вивчення власного родоводу «Без сім’ї  і свого роду нема нації, народу» четвертокласник Данік Цюпак, очевидь не без деякої допомоги дорослих, підготував дуже зворушливу розповідь про свою родину. Хлопчику у такому ранньому віці через прокляту війну, що прийшла на нашу землю, довелося пережити такий пекучий біль втрат дорогих людей, що і доросле серце розривається  від них. Але він мужньо переносить горе родини і гордиться дорогими йому Героями – татом і дядьком, які заганули, захищаючи Україну. Розповідь Даніка, яку у редакції дещо скоротили, надіслала «Слову правди» Тетяна Василенко.

***

Данік Цюпак – учень 4-А класу Устилузького ліцею. У мене є старша сестра, є мама, але вже нема найкращого в світі тата. Його забрала проклята війна. Тато на небі, а я так хочу його обійняти, про нові танки cпитати, по лісу побігати, у шашки пограти…

В татовій автобіографії написано: «Олександр Цюпак народився 28 серпня 1982 року в смт Луків, тепер Ковельського району. Його мама Віра – росіянка з Тверської області, тато Сергій – волинянин. У Лукові проживає татова сестра Оля. Після закінчення школи він вступив до Луківського ПТУ №22, де здобув спеціальність тракториста-механіка. Проходив строкову службу з в смт Десна, після чого підписав контракт.

2008 року брав участь у миротворчій операції в Косово. Від квітня 2014-го – учасник АТО в складі 51-ї ОМБр. Командир екіпажу в боях під містами Сєвєродонецьком, Іловайськом. Організовував та навчав ротні тактичні групи. Згодом у складі 14-ї бригади імені князя Романа Великого боронив Україну в ході Операції об’єднаних сил. Був учасником військового параду до Дня незалежності України.

Перша татова вчителька Людмила Іванівна Ковальчук з Луківської школи пригадує, що він був спокійним і добрим, врівноваженим і поміркованим. Відвідував музичну школу по класу труби. Любив природу, активний відпочинок, подорожі та екскурсії. Дружив з усіма в класі, знаходив спільну мову з однокласниками, допомагав їм. Вмів підтримати й розвеселити. А у 3 класі напередодні 8 березня, коли попросила принести фотографії матусь, Саша одним з перших приніс фото мами, яке вирізав з її паспорта. Як усі хлопчаки грав у війну. Був командиром і завжди перемагав…

Класна керівничка Тетяна Борисівна Коблик розповіла, що Саша не був заучкою, але ніколи не пас задніх, не ховався за спинами товаришів, щиро зізнавався, якщо коли чогось не знав. Його вирізняли доброзичливість, відвертість, почуття справедливості. Коли запитала: “Хлопці, куди йдемо далі?”, Сашко впевнено відповів, щ охоче стати військовим. На одній із зустрічей однокласників, на яку приїхав вже з АТО, був серйозним, врівноваженим, стриманим у, але все з тими ж веселими іскорками в очах, що і в дитинстві.

Дуже люблю, коли мама розповідає про тата. А вона згадує кожну хвилину їх щасливого сімейного життя…

Вони зустрілись «на празнику» в селі Верба в спільних знайомих у 2005 році. Тато вже був танкістом-контрактником тоді 51-ї бригади, мама працювала у Володимирі продавцем. Веселилися, відпочивали і незнали, що доля вже починала єднати їх серця. У квітні 2008 року тато вирушив у Косово. Почались телефонні розмови, чекання і довгождана зустріч на початку листопада, яка завершилась пропозицією. Але Олександра Цюпака відрядили на навчання до Харкова у школу сержантів. Навіть реєстрацію шлюбу перенесли. 6 грудня 2008 року тато приїхав на один день у Володимир, щоб одружитися зі своєю Танею. А наступного знову поїхав до Харкова аж до березня 2009 року.

1 грудня 2009 року народилась моя старша сестра Катя. Молоді батьки не приховували приховували свого щастя і будували плани. Тато продовжував служити у частині А 2331. Був майстром-сержантом. Навчав новобранців, турбувався про них. Разом з тим навчався і сам. Його відзначили як кращого розвідного внутрішньої варти та за високі показники в бойовій підготовці. Командиром частини був тоді підполковник, а зараз генерал Валерій Залужний.

Мама каже, що коли я народився, тато був дуже щасливим і хотів, щоб його «діти виросли гідними людьми гідної країни».

У 2013 році у змаганнях на кращий танковий взвод екіпаж Цюпака відстрілявся на відмінно, тобто найкраще серед танкових підрозділів ЗСУ, як розповідав його ротний майор Валентин Корнієнко.

Мама згадує, перегортає фотографії… Витирає нишком сльози. Ми з Катрусею обіймаємо її і просимо: «Не плач…»

Матуся бере фото і питає, чи пам’ятаємо, як ходили з татом до лісу, які «смуги перешкод» він для вас влаштовував. Мама не дуже любила пробиратись через лісові хащі, тому ми частіше ходили в залузький ліс самі, а вона готувала обід і не раз телефонувала: «Чи ще довго вас чекати? Захололо вже все…» А ми ще збирали для неї букет з квітів, гілочок, навіть шишок. «Мамі потрібно дарувати квіти завжди!» – так навчав тато. Він також приїжджав у відпустку завжди з квітами і солодощами…

З початком бойових дій на Сході у 2014 році тато мало бував удома, здебільшого на полігонах або у зонібойових дій. Про те, що там відбувається, намагався не розповідати, щоб не тривожити рідних. Мама знала, що він професіонал і вірила, що з ним нічого поганого не трапиться.

Тато любив жартувати і навіть про небезпеку чи складні бойові ситуації говорив жартома. Так, про контузію у 2014 році зателефонував із госпіталю і почав розповідати, що орки не дали йому помитися в душі. Бо як тільки він зайшов до душу, туди прилетів мінометний снаряд. Усі побігли в окопи і бліндаж. Там його і накрило. 16 побратимів були поранені. Усіх гелікоптером вивезли до шпиталю. Тато ще просив не казати про контузію бабусі.

Дуже пишався тато участю в міжнародних танкових змаганнях НАТО «Сильна Європа» в Німеччині на полігоні Графенвер, у яких брав участь двічі в 2017 і 2018 роках. Готувались дуже серйозно. Навіть англійську мову їздив вчити у Львівську академію сухопутних військ. Мабуть, тому і я люблю англійську, вона мені легко дається.

Ми звикли до того, що тато на службі, а невдовзі приїде у відпустку до нас у село. Великою радістю для нашої сім’ї стало придбання власного будинку. Під час коротких відпусток планували, як облаштуємо його. Востаннє, коли тато йшов на службу, запалив там в усіх грубках, щоб пройшов по хаті дух…

Мама детально пам’ятає останню розмову з татом вранці 12 березня. Він, як завжди, заявив, що в них все нормально, що збирається з хлопцями посмажити картоплю, підзарядити телефон. Обіцяв увечері подзвонити…

Ми проживаємо в с. Залужжя Устилузької ТГ у великій родині мами, в домі Миколи і Галини Чайків. Бабуся й дідусь виростили двох доньок і двох синів.

Тьотя Надя працює медиком у лікарні, мама Таня наразі домогосподарка. Старший дядя Вітя у складі 14-ї ОМБР з 2019-го року боронить Україну. Його бойовий шлях розпочався 2014-го з початком Майдану, після якого, пройшовши підготовку у тренувальному таборі «Правого сектору», приступив до виконання важливих завдань. Згодом у складі батальйону «Донбас» брав участь у визволенні міст на сход ікраїни. З початком повномасштабного вторгнення дядя Вітя на війні. Був пораненим в боях на Київщині.

З шістнадцяти років на прикладі брата боронити державу рвався наймолодший мамин брат Василь. Позичивши у товариша гроші на дорогу, таємно від батьків поїхав у тренувальний табір «Правого сектору». Вже там, приховавши справжній вік, розпочав навчання, аж поки випадково не з’ясували, хто він і скільки має років. І поки рідні намагалися разом із правоохоронцями розшукати утікача, він вже збирався додому.

Після закінчення ВПУ у Володимирі, де вчився на деревообробника, дядя Вася пішо впрацювати на «Гербор-холдинг». Але бажання стати військовим перемогло, і як виповнилося 18, підписав контракт із 14-ю ОМБР. Мама казала, що «знаючи його характер, відмовляти ніхто не став. Хоча усі сподівалися, що це ненадовго. Та помилилися.

На початку березня першим отримав важке поранення дядя Вітя і лікувався у Луцькому госпіталі. Ввечері 12 березня побратими тата повідомили йому про загибель свого командира Олександра Цюпака, а дядя Вітя тільки вранці зателефонував до нас…

Тоді ми дізналися, що танковий екіпаж, яким керував тато, знищив кілька одиниць бронетехніки противника у Наливайківці, що на Київщині. І коли, здавалося, можна було перепочити після важкого бою, по них вдарила ворожа артилерія…Поховали тата у селі Залужжя 15 березня.

Ще не встигли ми оговтатись від горя, як 25 березня  з фронту надійшла страшна звістка про загибель дяді Васі. Зі слів його побратимів, він потрапив під обстріл, прикриваючи товариша під час повернення з розвідки.

20 квітня майстер-сержанту Олександру Сергійовичу Цюпаку присвоїли звання Герой України з відзначенням орденом «Золота Зірка» (посмертно). Нагороду з рук президента України разом з іменним годинником мама отримала у Білому залі Героїв Маріїнського Палацу. Серед нагород тата є ще і медаль “За військову службу Україні” (2022).

Дядя Василь Чайка нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

До нас часто приїжджають побратими мого тата і дядьків Віті й Васі. Вони. запевняють, що тато був не лише професіоналом ігордістю 14-ї бригади, а й душею компанії. Настрій умів  піднятизавжди, а на війні без цього важко. Про татові жарти навіть 10 грудня 2018 року на 24 TVканалі розповідали «”Граф Дракула вийшов на полювання”: про війну, відвагу та смішні історії» Майор Валентин Корнієнко, який був у тата ротним, говорив, що «за Сашу готовий горло ворогові перегризти.

За 18 років військової служби тата нагороджували подяками, грамотами, медалями, нагрудними знаками, іменним годинником. Відзнак назбиралась ціла шухляда. Я люблю їх перебирати і вже напам’ять знаю назву кожної. А нещодавно татові друзі подарували мені справжній бінокль.

У День миру, 21 вересня, я приніс до школи малюнок з нагородами тата, але всі вони не помістились, бо їх щороку було багато. Справжнім супер-танкістом був мій тато. Напередодні Дня захисників України родина отримала медаль «За військову службу». Це 26 відзнака славного танкіста і найкращого тата.

Я вважаю, що представники моєї родини: тато, дядьки Вася і Вітя, є справжніми патріотами України. Уся родина допомагає волонтерам, зустрічається з побратимами «наших хлопців», сумує, але вірить у перемогу.

16 листопада мені виповнилося 10 років.

28 серпня татові було б 40.

13 жовтня дядя Вася відзначив би 24…

Якби…

Я виросту гідним сином, тату!

Данило ЦЮПАК,

учень 4-А класу Устилузького ліцею.

***

16 листопада у Даніка Цюпака був день народження. Учні і вчителі ліцею, де він навчається,  щиро вітають його з десятиріччям. Бажають рости мужнім, бути здоровим і досягати своєї мети.

До тих багатьох вітань, які він отримав, приєднується і редакція нашої газети. Хай якнайшвидше настане мир на нашій землі і хай ніколи більше діти не знають таких втрат, а ростуть радісними і щасливими.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up