Треті в Україні з-поміж більш ніж 600 команд – такий результат команди «КРОК» гімназії імені Олександра Цинкаловського в освітньому проекті «Відкривай Україну», покликаному надихати молодь на зміни у своїх громаді та місті. За час участі у ньому десятеро гімназистів прослухали багато годин лекцій і тренінгів, реалізували проект «Скульптури говорять» і розвинули його у новий, ще масштабніший, освоїли гейміфіковану платформу, вдосконалили мистецтво онлайн-презентацій і навіть… ночували у школі!

Взяти участь у грандіозному проекті учнів надихнула педагогиня-організаторка гімназії Наталя Голячук, яка згодом разом із заступницею директора Оленою Процюк стала менторкою команди. Та ініціатива йшла від директора гімназії. Тож іще в лютому сформували команду з учнів сьомих-десятих класів і взялися до роботи. Перебрали кілька ідей – і створити дебатнийклуб (він, до речі, таки запрацює в гімназії з наступного тижня), і розмалювати бібліотеки, і зробити впорядкованішим і безпечнішим рух транспорту на вулиці 20-го Липня. Але, зрештою, провівши опитування містян, зупинилися на тому, аби «оживити» міські скульптури.

- реклама -

Завдяки співпраці з партнерами, яких діти налічують аж 35 (і серед них, зокрема, – заступниця міського голови Лариса Кулікова, очільник відділу культури й туризму Роман Віслобоков, співробітник історичного музею Богдан Янович, адміністрація ДІКЗу «Стародавній Володимир», магазин «Шанс» та багато інших) їм вдалося втілити проект «Скульптури говорять». Гімназисти провели дослідження і зібрали інформацію про статуї та скульптури, які є в місті, написали про них довідкові тексти, виготовили і встановили біля скульптур таблички з qr-кодами, за якими можна перейти на інформаційні сторінки й ознайомитися з історією скульптур.

Цей етап проекту завершився до 15 липня. А далі став на паузу. Організатори конкурсу «Відкривай Україну», серед яких Міністерство культури, молоді та спорту, очікували на зменшення карантинних обмежень, однак вони з осені тільки посилилися. Тож півфінал та фінал конкурсу вирішили перенести в онлайн. І гімназисти, які стали півфіналістами, знову включилися у боротьбу.

Анна Коржан, Юлія Шульга, Софія Шипелик, Назар Савчук, Тетяна Дудік, Валерія Зарівняк, Владислав Веремеєнко, Володимир Демчук, Богдан Назарук та Катерина Стасюк пройшли всі непрості етапи проекту, зуміла підкорити суддів продуманістю своїх пропозицій і креативністю подачі, й у суперфіналі посіли третє місце.Про випробовування, які чекали на них на цьому шляху, вони та їхні шкільні ментори розповідають захоплено, хоча відчувається – було непросто.

– Особливість цього проекту – дуже короткий проміжок між постановкою завдання і дедлайном, – зауважує Назар Савчук, президент гімназії і справжніймайстер публічних виступів. – На зйомку та монтаж відео, скажімо, давали два-три дні, тому не раз доводилося засиджуватися за цим допізна. Але це були дрібниці порівняно з фінальним марафоном.

Півфінал конкурсу відбувався 7-8 листопада на гейміфікованій платформі Z-Meet. Це інструмент для проведення конференцій, семінарів та концертів, схожий на комп’ютерну гру або ж свого роду віртуальну реальність: учасники у форматі аватарів – ігрових персонажів рухаються у просторі платформи, заходять у приміщення і там спілкуються. Гімназисти сміються, що спершу майже всім було складно опанувати функціонал платформи, а головною фразою стало «Нас чутно?». Однак незабаром почалася серйозна робота. З Волині на цей етап пройшло всього п’ять команд.

– У півфіналі учасників розділили на три кластери, склали графік, хто коли презентуватиме власний проект. Ми представили «Скульптури говорять» і посіли перше місце у своєму кластері. Пройшли у фінал. І тут почався цей тиждень марафону, коли ми в гімназії і готувалися, і змагалися, і спали, і їли… – розповідає Назар.

У перший день фінальних змагань на них чекало кілька годин лекцій, а потім чергове завдання – зробити нову презентацію проекту, за іншим шаблоном, з урахуванням багатьох даних, описаних складними формулюваннями. А сам проект мусили масштабувати, розширивши і поглибивши. Так з’явилися «Пам’ятки говорять 2.0.». «Організатори потім зізналися, що навмисне ускладнювали цей процес. Хотіли в такий спосіб відсіяти слабкі команди», – пояснює Таня Дудік. Командам призначили нових менторів, із гімназистами працювала Олена Пономаренко з Чернігова.

Другий день був призначений фінансам і партнерству. Тож команда з менторами ламала голови над тим, де взяти гроші на реалізацію проекту. «Без Наталі Дмитрівни ми б не впоралися, – зауважує Валерія Зарівняк. – Бо доводилося продумувати партнерів, причому не лише позитивних, але й негативних, тобто тих, які можуть перешкодити втіленню нашої ідеї». Працювали уже над масштабованим проектом «Пам’ятки говорять 2.0», який передбачає оцифрування пам’яток національного значення та головних історичних вулиць Володимира.

А увечері на учасників чекав сюрприз – нове завдання, виконати яке треба було до восьмої ранку. Тож команда вирішила ночувати просто у школі, в мультимедійній кімнаті.

«Пішли в «Салют», купили продуктів, принесли мати зі спортзалу, – сміються хлопці. – І так працювали. По черзі дрімали на підлозі на матах, аж поки не закінчили презентацію». Було вже по третій ночі. «Батьки все дзвонили, не могли повірити, що діти так пізно в школі, – згадує  Наталя Голячук. – Але ставилися з розумінням, підтримували. Хтось піцу дітям проспонсорував, хтось допомагав їх увечері по домівках відвозити». Підтримувала учасників конкурсу й адміністрація гімназії, директор особисто дбав про те, щоб учні були нагодовані й почувалися комфортно.

У суперфінал вийшло лише шість команд. «КРОКівці» зізнаються, що розраховували на друге місце – бо на першому цілком заслужено опинилася команда, яка створила чат-бот «Дактиль», що допомагає перекладати українську мову на мову жестів. Але їх обійшла команда з Донеччини, яка на місці сміттєзвалища облаштувала відпочинкову зону з кількома деревцями та лавочками.

Звичайно, гімназисти трохи засмутилися. Адже призами за перше й друге місце були освітні поїздки до Європи, а команді, яка посіла третє, дарують таку ж поїздку до Києва. «Але невідомо, кому пощастило, бо з тим карантином у нас є більше шансів поїхати до Києва, ніж нашим суперникам за кордон», – сміється Юля Шульга. Хлопці й дівчата тішаться тим, що одна з найсуворіших суддів, олімпійська чемпіонка Марина Ткаченко, похвалила їхню роботу і заявила, що готова з ними співпрацювати. А ще завдяки конкурсу кожен із них не лише відкрив для себе Україну, але й прокачав у собі нові риси та навички.

Найважче їм давалася командна робота, зізнаються старшокласники. Але незабаром вони чудово спрацювалися і навчитися виконувати завдання паралельно, мобільно і швидко.

«Я відчула себе корисною громаді, зрозуміла, що ми – не порожнє місце, а дійсно можемо щось змінити», – каже Аня Коржан. «Ми вивчили нові слова – стейкхолдери, наратив та діджиталізовані» – сміється Юля. «Стали більш дружними, зрозуміли, як виступати на публіці», – підхоплює Софія Шипелик. «Ми навчилися комунікувати між собою, слухати думку людей, які поряд», – додає Таня. «Тімбілдінг – це справді найважливіший здобуток», – погоджується Назар. «Ми довели всім, що якщо бути креативним і лишатися собою, то досягнеш успіху», – підкреслює капітанка команди Валерія. «І нас запам’ятала Марина Ткаченко!», – весело підсумовує Богдан.

Щось нове для себе взяли і педагоги. «Навчилися дослухатися до учнів, довіряти дітям – зізнається Олена Процюк. – Коли готували презентацію, Назар запропонував на її початку «почитати репчик». Я, чесно кажучи, вважала, що це аж занадто креативно. Але якраз суддям такий підхід сподобався. Зрештою ті команди, які працювали суто по запропонованому шаблону, першими вибули з конкурсу».

Багато команд-суперників були досвідченими:  і учасники, і їхні вчителі, які стали менторами, уже не раз проходили подібні навчання. Але «КРОКу» вдалося їх обійти. На фіналі представники міністерств та фондів запрошували до співпраці й озвучували готовність підтримати проект гімназистів. Тим паче, що оцифрування українських пам’яток – це нагальна потреба, адже Мінкульт у цьому напрямку наразі недопрацьовує, і цю роботу починають робити школярі. Тому після такого успіху гімназисти не збираються сидіти склавши руки. І вже планують свою участь у наступному році.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

один × два =