Близько десятка поїздок у зони, де ведуться бойові дії, уже здійснив місцевий священник Віталій Іванів, який опікується парафіями у Зорі, Білині та Руді. Він разом із настоятелем Свято-Покровської церкви села П’ятидні отцем Василем Максимовичом – одні з небагатьох духовних служителів, які вирішили доставляти гуманітарні вантажі у зони, де ведуться бої. На передову вони відправляють зібрану їхніми парафіянами та усіма небайдужими земляками і навіть мешканцями сусідньої Польщі допомогу – консервацію, овочі, випічку, тушонки, дитяче харчування, підгузки, ковдри, спальні мішки, одяг, цигарки, засоби зв’язку і військову амуніцію – усе, в чому нині мають потребу постраждалі від війни люди, а також наші захисники.
Отець Віталій ще з початку антитерористичної операції на Донбасі у 2014 році організовував збір необхідних товарів для населення прифронтової зони та наших військовослужбовців та особисто відвозив усе у гарячі точки. Парафіяни підтримували священника і допомагали, хто чим міг – приносили харчі та гроші, закликали й інших долучатися до такої часто необхідної для фронту допомоги та підтримки. Тож коли на початку російського вторгнення в Україну почули від настоятеля прохання на поминальну службу приносити не традиційні хліб і солодощі, а консервацію та інші продукти, знали – організовується збір харчів для тих, хто дає гідну відсіч ворогові та виборює перемогу у цій жахливій та ганебній війні.
Священник розповідає, як віряни щедро ділилися консервацією, власноруч вирощеними овочами, салом та м’ясною продукцією. Долучилися до доброї справи й поляки, які хотіли допомагати, то ж шукали, з ким надалі співпрацювати. Їх краяни направили до п’ятиднівського священника, в минулому капелана, отця Василя. Координуючи свою роботу з ним та реагуючи на потреби наших захисників і постраждалих від війни, мешканці сусідньої країни стали підвозити речі, у яких була нагальна необхідність – усе від дитячого харчування до одягу та амуніції.
Отець Віталій, який у такий непростий для усіх час окрім священницького служіння взяв на себе відповідальність за доставлення у зони бойових дій гуманітарної допомоги, розповідає, що перший вантаж вони з отцем Василем везли у Київ. Та здійснити поїздку змогли лише з другого разу. Річ у тім, що, щойно діставшись Луцька, заповнений товарами бус на слизькій від мокрого снігу дорозі перекинувся. Як каже отець Віталій, напевно, не судилося того разу дістатися столиці, де велися запеклі бої – таким чином Бог вберіг від імовірного лиха. Тож вирушили у дорогу наступного дня.
Усю допомогу доставили капеланам, які знаходилися поряд з військовими на передовій. А вже вони, знаючи запити і потреби бійців та цивільного населення, передали необхідне захисникам навіть на передові позиції, а нужденним – у підвали та укриття. За такою схемою працюють і надалі – контактують здебільшого з отцями-капеланами нашої бригади Юрієм Здебським, Ігорем Бігуном та Володимиром Мицьком і в обумовлений час привозять товари відповідно до визначених потреб.
Доводилося доставляти на передову нашим воїнам тепловізори, рації, кнопкові мобільні телефони, які надійшли як гуманітарна допомога з-за кордону в Устилузьку громаду. Її очільник Віктор Поліщук подбав, щоб усе зібране знайшло свого адресата, а допомогли в цьому священники.
На Київщину їздили тричі. Згодом була поїздка під Ірпінь. Про потребу в харчах, ковдрах, спальних мішках, теплому одязі дізналися від товариша, отця Василя, який капеланом перебував у цій місцевості разом зі своєю бригадою. Реальна небезпека, страшні звуки війни, які лунали з усіх боків, хоч наганяли страх, але не змусили священників розвернути автомобіль – гуманітарний вантаж був доставлений у місце призначення. Частину привезених речей згодом передали нажаханим місцевим мешканцям у бомбосховища, решту – українським захисникам.
Два рази отці відвозили допомогу на Житомирщину для тамтешнього населення, яке потерпало від ганебних діянь окупантів. Туди доставили дитяче харчування, підгузки, харчі, а також чимало інших потрібних речей. Здійснили священники три поїздки у Миколаївську область.
– Допомога наших парафіян дійсно є дуже вагомою. Окрім закруток, вони передають і свої заощадження. За зібрані кошти купуємо все те, в чому відчувають необхідність наші захисники. Одного разу придбали прямо з фабрики у Червонограді 800 пар шкарпеток (ще на сім тисяч гривень купили на ринку), возили нижню білизну (купили її на три тисячі гривень). Нещодавно придбали більш як 200 блоків цигарок, про що дуже просили бійці (зрозуміло, це не найнеобхідніша в житті річ, але, як виявилося, теж потрібна), – розповідає отець Віталій. – Парафіяни, старости інших сіл громади телефонують до мене повсякчас, повідомляючи про зібрану й готову до відправлення допомогу. Нещодавно староста села Стенжаричі Оксана Савчук у телефонній розмові поінформувала, що вона разом з односельцями, а також мешканцями сусідньої Турівки, напекли смаколиків та приготували смачні м’ясні консерви й хочуть їх передати на передову.
Вагому допомогу захисникам та постраждалим від війни українцям днями зібрали парафіяни з Зорі та Руди, долучилися мешканці Білина. Очільник Устилузької громади Віктор Поліщук передав рації, медичні засоби та препарати. Усе це завантажили у велику автівку вантажопідйомністю три тонни, яку надав для доставлення гуманітарної допомоги на передову один з вимушених переселенців, який нині з сім’єю мешкає у Зорі.
За словами отця Віталія, з пальним для здійснення перевезень на такі далекі відстані дуже допомагають фермери, які також долучаються й до збору допомоги.
– Я продовжую вести духовну службу, звершувати богослужіння у храмах своїх парафій і прагну допомагати людям усіма можливими способами, бо просто не можу інакше. Звісно, моя сім’я дуже хвилюється, коли вирушаю у зону, де не вщухають обстріли і лунають вибухи, непокоїться мама, тож я їй не завжди повідомляю про те, де знаходжуся у момент нашої телефонної розмови. Вірю, що якщо ми всі робитимемо те, що від нас залежить і що у наших силах, то скоро буде і перемога.
Валентина ТИНЕНСЬКА.
