Новини

Як Іваничі переселенців приймали

Іваничівська, Головне, Самоврядування
30 переглядів

У найгарячіші дні початку повномасштабного вторгнення Іваничівська громада прийняла одночасно 657 людей. Часто це були уродженці краю, які їхали до рідні, або ті, хто зрештою продовжив свій шлях від війни далі на Захід. Проте були й такі, для кого Іваничівщина зрештою стала другим домом. Наразі у громаді мешкає 111 ВПО, з яких 27 – діти, розповідає заступниця голови громади з гуманітарних питань Оксана Рубан.

«Коли почалася повномасштабна війна, ми дуже швидко організувалися, бо розуміли, що оскільки через селище проходить залізничне сполучення і ми знаходимося близько західних державних кордонів, то нам випаде приймати мешканців східних, південних та центральних областей. Склали базу житла, переважно у приватному секторі, де якому вимушено переміщені особи могли б знайти прихисток. Часто розселяли по приватних будинках. Також виділили приміщення комунальної власності, де організували на перших порах поселення. Забезпечили належними умовами проживання», – каже пані Оксана.

Прагнення допомогти згуртувало і самих мешканців громади, згадує чиновниця. Багато людей зголосилися поселити новоприбулих у себе. Звісно, ті, хто доти жив у великих містах, намагалися поселитися у селищі – тут і інфраструктура більш розвинена, і триб життя більш звичний. Тож переважно ВПО осіли у Іваничах. Левова частина переселенців їхала до рідні, знайомих, кумів, тобто не навмання. А отже, їм було простіше освоїтися на новому місці.

Зараз у громаді трохи більше сотні ВПО. 27 дітей, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, влаштовані у місцеві школи й садочки, забезпечені безплатним харчуванням та можливістю безоплатно відвідувати гуртки.

Іваничівські переселенці стараються активно включатися у життя громади. При бібліотеці створено волонтерський хаб, куди жінки приходять в’язати теплі речі для захисників – особливо їхня праця була активною восени. Не всі, хто долучався до ініціативи бібліотекарів, були вмілими в’язальницями, але навчалися у коліжанок, тож успішно навилися плести рукавиці та шкарпетки, які разом зі смачними гостинцями відправляли землякам на фронт. Також жінки і діти з числа ВПО активно долучалися до плетіння сіток по школах. Часто самі телефонували і пропонували допомогу.

«Сюди приїхали дуже хороші люди. Звичайно, вони психологічно травмовані від стресу та вимушеної зміни місця проживання. Стараємося їм максимально допомагати. У нас є центр соціальної підтримки, де можна попрацювати із психологами. Також дітки у школах мають психологічний супровід», – розповідає Оксана Рубан.

Із працевлаштуваннями внутрішньо переміщених осіб допомагає місцева філія Центру зайнятості. Утім, звертаються до неї не всі. Серед ВПО є мами маленьких діток до-дитсадківського віку, які не можуть їх залишити. Також є люди, які зберегли свої робочі місця, які мали до війни, лише працюють дистанційно. А є й такі, які знайшли роботу за спеціальністю, просто звернувшись до відповідної установи. Серед них – герой нашої наступної публікації Сергій Дикий, акушер-гінеколог із Сумщини.

Віталіна МАКАРИК

«Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю редакції «Слова правди» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up