На головну Історія Як льотчик порятував від знайомства з лісами сибірськими

Як льотчик порятував від знайомства з лісами сибірськими

20

Ця фотографія має свою історію. Її зберігає у сімейному альбомі Віталій Гілевич. Знімок потрапив до рук його дідуся у 1946 році від працівників військкомату. Як саме це було, тепер не знаємо. Поряд у альбомі, на аркуші  паперу в клітинку, – записані ним багато років тому спогади його дідуся Миколи Гілевича. Ось що той розповів своєму внукові.

Ще в 30-ті роки, як ми любимо говорити, «за Польщі», йому під Когильним належала половина лісу, а проживав зі своєю дружиною Бронею на Острівку. Прийшли «совєти», він так і продовжував свій ліс доглядати, але на те, щоб його різати, дозволу вже в нього не питали. Будували укріпрайони.

- реклама -

І коли почалася війна, а вона велася і в небі, у лісі впав підбитий радянський винищувач, а дідусь якраз прогулювався своїми просіками. Пораненого пілота він дістав з літака і доніс до свого дому. Заховали його на горищі. А оскільки їхній будинок був на Острівку найбільшим, німці там розквартирувалися. Вдень вони шукали цього льотчика, а під вечір збиралися на «заслужений» відпочинок. Броня мусила весь час співати, щоб не почули стогін з горища.

Коли льотчик більш-менш набрався сил, його передали партизанам. Де тоді були ці партизани? Звичайно, в лісах, про які дідусь розповідав онукові удень і вночі.
А льотчик Мєшков також рідко виходив з тих лісів до приходу Червоної Армії. У якому партизанському загоні він воював, невідомо.

Уперше на нашій Володимирщині по-справжньому озброєні і підготовлені партизани з’явилися весною 1943 року, тоді в лісі біля села Березович зупинився загін з’єднання Олексія Федорова на перепочинок. Їх, звичайно, дітвора, яка бігала за березовим соком, виявила. Діти мало доносили того соку додому, пригощали ним партизанів, а за це досхочу гралися їхньою зброєю.

Найбільше цікавилися ручним кулеметом. І ось що їм розповідав власник цієї грізної зброї партизан Григорій Савченко:
«В останній день перед Новим роком партизани відпочивали в Колківському лісі. У небі з’явився німецький транспортний літак. Я стояв на варті з кулеметом, і хоч не можна було виявляти наше місцезнаходження, – не втримався і дав чергу. Дісталося мені від командира. Літак кивнув носом і задимівся, по верхівках дерев ковзнув униз. Коли ми прибігли на місце падіння стерв’ятника, він уже горів. З кабіни пілотів вилізло двоє, перший з них «косив» під Гітлера – в генеральській формі, такі ж вусики і зачіска. Це такі «моделі» і кидали бомби на наші міста і села. У фюзеляжі літака було ще десь 30 гітлерівців, усі вони згоріли».

Партизана Савченка було нагороджено орденом Червоної Зірки, після війни він проживав у нашому місті, дружина працювала на швейній фабриці.

Мало хто знає, що в лісах Устилузького району діяв жіночий партизанський загін під керівництвом Катерини Дармоступ. Тільки за зиму 1942 року вони знищили три автомашини з німцями, постійно підпилювали телеграфні стовпи вздовж залізниці Замостя – Володимир-Волинський. І це жінки Ксеня Ботоговська, Шура Дорошенко – жителька села Казя (було тоді таке село десь поблизу Устилуга) і дружина офіцера-прикордонника Віннікова Тамара (цим вона підтверджує, що прикордонники своїх застав не залишали). На жаль, вони загинули!

Ось такі сліди залишали партизани на нашій Волинській землі. Сліди, які проклали дорогу до Рейхстагу.

Але який слід П. І. Мєшкова з’явився у 1946 році в нашому Володимирі-Волинському!

Миколу Тимофійовича, який був заможним, а їздив не тільки на конях, а й на мотоциклі «Харлей», «победители» прийняли рішення розкуркулити. Він зі своєю сім’єю чекав дві доби на нашій залізничній станції, коли їх посадять у вагон і повезуть уже знайомитись із лісами сибірськими.

Перед самою відправкою його викликав якийсь офіцер і довго допитував про льотчика П. І. Мєшкова.

І сім’ю Гілевичів відпустили. Коли вони підійшли до будинку, він був уже порожнім, можна сказати, без вікон і дверей.

Петро ПІДГУРЕЦЬ.

P. S. А може, і в альбомах читачів «Слова правди» є такі фотографії? І ви знаєте історії, з ними пов’язані? Їх до 75-річчя перемоги у Другій світовій війні можна було би розказати дітям і внукам на шпальтах нашої газети.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × 3 =