На головну Новини Як місцеві жительки на польсько-білоруському кордоні блокували рух російських фур

Як місцеві жительки на польсько-білоруському кордоні блокували рух російських фур

66

Сім жінок з Володимирщини борються з російським агресором на своєму фронті. Фронті, де не ведуться бойові дії, але який є вагомою перешкодою зміцненню економіки ворога. Місцеві мешканки долучилися до мирної акції протесту, що тривала на кордоні Польщі з Білоруссю, де блокуювали рух вантажівок, що цим шляхом перевозять товари з європейських країн до росії. Протестувальники вимагали негайного припинення торгівлі ЄС з агресором, адже «кожен товар, кожне євро, що підживлює російську економіку – вбиває українців».

Юлія Фесік (на головному фото третя зліва), яка працює майстром виробничого навчання Оваднівської філії Володимир-Волинського центру професійної освіти та є знаною на наших теренах коровайницею, про клич долучитися до блокади дізналася від своєї братової Тетяни, яка уже тривалий час мешкає у Польщі. Та побачила, що в одній із спільнот громадська активістка, лідерка варшавського Євромайдану Наталія Панченко поінформувала про організацію мирної акції протесту й запросила представників українських організацій, жителів Польщі з українським корінням і тих, хто нещодавно приїхав до цієї країни, тікаючи від війни, бути небайдужими й долучатися. Адже якщо рух вантажівок перекриють бодай на тиждень, то це вже буде непоганим результатом, бо багато товарів не потраплять за призначенням. Крім цього, акція може стати поштовхом для ЄС прийняти офіційне рішення про закриття кордонів. Щодня надавався навіть безплатний транспорт, який вирушав із Варшави у напрямку митного пропуску Кукурики – Козловичі. У цій акції протесту взяли участь сотні людей, були серед них й волиняни.

- реклама -

Плануючи поїздку закордон, пані Юлія повідомила про це рідню, а ті – друзів і знайомих. Так зібралося семеро осіб – ті, хто зміг делегували комусь з рідних свої домашні обов’язки, догляд за господарством і мав на кого лишити дітей. Разом із Юлією Фесік поїхала її односельчанка Людмила Кудлюк, а також Ольга Степасюк з Верби, володимирчанки Олена і Світлана, а також переселенка з Києва Ірина.

– Перетинали пункт пропуску в Устилузі ми з закордонними паспортами як туристи, що дозволяло мати інший маршрут, ніж біженці чи охочі отримати у цій країні тимчасовий прихисток. Тож нас не скеровували до волонтерських осередків прийому громадян і ми самостійно рухалися територією Польщі. На десяту годину 19 березня дісталися пункту пропуску в Кукуриках, що на польсько-білоруському кордоні, й долучилися до мирної акції протесту, яка була погоджена з владою, а отже повністю організована, – розповідає Юлія. –  Вантажівки та протестувальників розділяли близько трьох кілометрів – це була своєрідна буферна зона. До кінця цього дня черга «фур» на кордоні розтяглася на понад 45 кілометрів. У водіїв активісти разом із поліцією перевіряли документи і згідно з раніше обумовленими правилами пропускали ті вантажівки, які перевозили тварин чи рослин, тобто те, що могло загинути у дорозі. Доки ми знаходилися там, перетин кордону здійснили вантажні автомобілі, які везли свиней, елітні породи телят, ембріони курей. Коли ці вантажівки наближалися, то люди, даючи їм можливість проїхати, розходилися в обидва боки і бурхливо демонстрували свою позицію – показували плакати з написами проти війни, світлини із зображеними наслідками дій російської армії, а також вигукували «Ганьба» і спрямовували їх у слід за російським кораблем.

Траплялися випадки, коли водії вантажівок, що стояли у черзі, навмисне приходили до учасників акції затівати сварки та провокувати їх на агресивні вчинки, а це заборонено, оскільки протест носить виключно мирний характер. Тож таких водіїв відразу вгамовували стражі порядку.

Як розповідає пані Юлія, серед протестувальників були здебільшого українці і поляки.

– Наші польські друзі дуже добре орієнтуються у всьому, що відбувається в Україні. Знають про жахіття війни не лише з новинних повідомлень, а й, так би мовити, з перших уст, адже вони уже кілька тижнів надають допомогу тим, хто пережив справжні жахіття, ховаючись від обстрілів й постійних атак, втратив житло й дорогих людей. Вони підтримують і надають прихисток постраждалим із Харкова, Сум та інших міст, де ведуться бої. Помітно, що ці люди щиро співчувають нам і роблять усе, що можливо, щоб допомогти, – каже Юрія Фесік. – Хоч ми мали із собою перекус, каву в термосі, до нас постійно підходили поляки, пригощали канапками, а також пропонували гарячі напої. Були там намети з їжею, а також місця, де можна погрітися.

У юрбі протестувальників, каже Юлія, схоже, були й білоруси. Щоправда, не відомо, звідки вони приїхали, можливо, проживають у Польщі або у якійсь з європейських країн. Цікаво, що вони розмахували біло-червоно-білим прапором – це історичний національний стяг країни, що слугував символом Білоруської Народної Республіки у 1918-1919 роках та сучасної Республіки Білорусь у 1991-1995 роках. Спілкувалися представники цієї країни рідною мовою і висловлювалися за припинення війни, засуджували російський напад, зверталися до земляків із закликом не здійснювати вороже вторгнення у сусідню державу.

Учасники акції протесту того дня англійською, польською та українською мовами записали відеозвернення до Європейського Союзу з вимогою зупинити торгівлю з країною-агресоркою, а також Республікою Білорусь. Крім цього, була створена петиція зі зверненням до прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького щодо негайного закриття важких прикордонних переходів з Білоруссю та Росією, де зазначено, що  «Ситуація з загрозою Польській державі незрівнянно велика. Диктатор росії роками заявляв, що Польща знаходиться в межах його імперських амбіцій. Якщо ми не зупинимо його ЗАРАЗ в Україні, ніхто в Польщі не буде в безпеці».

Пані Юлія з однодумцями на акції провели близько доби та в неділю повернулися додому. Каже, не врахували, що варто було взяти з собою каримати, щоб присісти відпочити, та й тепліше одягтися не завадило б. Тож частина жінок з цієї активної компанії, з огляду на здобутий досвід, зібрали необхідні речі й вранці у понеділок знову вирушили у сусідню країну, аби продовжити блокаду вантажівок. Дехто з них приєднався до акції протесту пізніше. Залежно від ситуації у сім’ї, ці жінки почергово знаходилися на пункті пропуску.

З початку війни героїні цієї публікації усіма можливими способами долучаються до наближення нашої перемоги. Вони займаються й волонтерською діяльністю, забезпеченням необхідними товарами тих, хто цього потребує. Наприклад, Юлія забирала з українсько-польського кордону гуманітарну допомогу, яку зібрала її старша донька зі своїми польськими колегами, і разом із Ольгою Степасюк відвозили в Луцьк, Ковель, де поїздами передавали ці товари, одяг, їжу та воду людям, які залізницею евакуйовуються з гарячих точок. Також Ольга і чоловік Тетяни Владислав, якого усі знають як «Андрій-гуцул», перевозили вимушених переселенців до Польщі, а зараз на своїх автівках займаються транспортуванням гуманітарної допомоги. Вони усі, як багато інших жителів країни, докладають чималих зусиль, щоб якнайшвидше Україна здобула перемогу й настав мир.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

сімнадцять − 8 =