На різних фронтах воюють нині наші співвітчизники. Хтось веде бій з ворогом, хтось забезпечує фронтове постачання, а хтось у тилу дбає, аби людям у домівках було комфортно і затишно. Наступної зими, до якої ми щиро сподіваємося здолати агресора, нам треба буде вистояти і перемогти й у енергетичній війні з росією, назавжди позбавившись енергетичної залежності від неї. Як до цього готується місто, як тримають свій фронт місцеві комунальники? Розповісти про це прийшов до редакції депутат обласної ради, перший заступник міського голови Ярослав Матвійчук, у посадових повноваженнях якого перебуває сфера житлово-комунального господарства, і не тільки вона.
– Літо вже перейшло свій зеніт, а прийдешня зима лякає на стільки холодами, як нерадісними перспективами опалювального сезону. Як до цього готується місто?
– Коли почалася повномасштабна війна вже стало зрозуміло, що виникнуть проблеми з постачанням газу. Ще з березня ми почали з технічними службами, профільним управлінням обговорювати питання скорочення споживання такого енергоресурсу. І ці ризики підтвердилися. Бо вже з настанням літа уряд поставив завдання скоротити споживання газу теплопостачальними підприємствами щонайменше на 10 відсотків. У місті ще весною прийняли рішення про виведення з дії котельні на вулиці Драгоманова. Її під’єднують до котельні на Устилузькій, що дасть певну економію. Для скорочення споживання газу у військовому містечку починаємо переводити на тверде паливо котельню на вулиці Академіка Глушкова. Надіємося, що все це дозволить зекономити цих задекларованих 10 відсотків і мешканці міста будуть взимку з теплом у оселях.
Але розуміємо, що вартість енергоносіїв таки буде зростати, тому розробили програму компенсації різниці у тарифах комунальним підприємствам і їх фінансової підтримки на цей період. Це будуть одні з інструментів утримання тарифів на тому рівні, що вони є. На нараді за участю Офісу президента, у якій брав я участь, а згодом у на аналогічній за участю міністра розвитку громад, учасником якої був міський голова, порушували питання фінансування з капітальних видатків заходів з підготовки до зими, і нам пообіцяли це законодавчо врегулювати.
Окрім того, готуємо багатоповерхівки до зими. Зважаючи на те, що газу може бути недостатньо, вирішили поміняти проводку у будинках, де вона була у найгіршому стані, на що виділено півмільйона гривень з міського бюджету, такі роботи вже виконує управляюча компанія. Адже, як меншатиме подача газу, люди будуть догріватися іншими засобами.
– Кажуть у народі, що біда навчить. Схоже, що ми всі, а не тільки влада, мусимо навчитися економити енергоресурси. Що б ви порадили?
– Найкраще мати хоч якусь альтернативу подачі теплоносіїв, а не тільки залежати від постачання газу. Це може бути тверде паливо чи електроенергія, з якою, за прогнозами фахівців, проблем у країні не повинно бути. Але для цього потрібні відповідні мережі. У приватних будинках простіше перейти на тверде паливо. І другий напрямок – зберігання тепла, а це заміна вікон, утеплення горищ і стін, що дорого коштує. Я особисто не вірю, що у державі зовсім не буде газу, але однозначно, що обсяги його будуть обмежені і він буде дорогим. Перевести окремі будинки на електричне опалення? Такий варіант обговорювали, але наразі це дуже затратно.
– До війни у місті діяли програми енергозбереження, завдяки яким на умовах співфінасування модернізувати і утеплили кілька будинків. Яка тепер доля цих програм?
– Завдяки тісній співпраці з Фондом енергоефективності у місті здійнюється комплексна термомодернізація семи будинків. Завершили її на вулиці Сагайдачного, 3, почали на Сагайдачного, 14, де замінено дах і утеплюються дві торцевих стіни.
Окрім того, на Луцькій, 154 оновлено вже цього року дах. Це два найпроблемніші перехідні об’єкти. У будинку на вулиці Ковельській, 131/ 1 і 2, крім утеплення будівлі, буде забезпечено поквартирний облік тепла, тобто на кожній батареї мешканці зможуть регулювати його подачу і відповідно економити. Хоч і так у цих будинках відчутно знижені тарифи.
Налагоджуємо у цім питанні і міжнародну співпрацю. Добре згодиться тут досвід литовський партнерів, з якими місто буквально в останні тижні налагоджує дружні зв’язки. Вони розповідають, що коли поставили собі за мету зменшення залежності від російського газу ще років 15 тому, застосування енергозберігаючих заходів далеко не однозначно сприймалися місцевим населенням, хоч держава співфінансувала 80 відсотків таких витрат.
– Приблизно у ті часи тодішній посол України у Литві світлої пам’яті Борис Климчук організував поїздку волинських журналістів у цю країну саме з метою, показати її енергоощадність і енергонезалежність при значно суворішому кліматі, ніж у нас. Ми тоді на власні очі побачили, як заледве не кожну тріску там використовують з користю, як роблять так звані чипси із газуззя для опалення великих котелень, як бережуть тепло і використовують різні методики для обігріву осель.
-Так, і у нас вже відбулась відеоконференція, де про все це розповідали представники різних комунальних служб литовського міста-партнера. У них тепер програми співфінасування працюють теж за принципом 30х70, але меншою є частка держави, а більшою – самих мешканців. Люди вже відчули дієвість цих заходів. І у Литві понад 90 відсотків котелень працює на місцевому паливі.
– Мабуть, багато що можна було зробити, якби не обмеження воєнного часу. Адже відомо, що місто має достатні фінансові ресурси, але не може їх задіяти.
– За рахунок поточних видатків, оскільки капітальні заборонені, стараємося максимально забезпечити підготовку до зими належним чином. Однак сподіваємося¸ що найближчим часом на рівні держави розблокують капітальні видатки на такі потреби і нам вдасться заплановані проекти завершити. Бо нині вони переважно реалізуються силами самих комунальних підприємств, місто нині лише закупляє необхідні матеріали.
– З яким ще проблемами в умовах воєнного стану стикаються комунальні підприємства?
– Найбільшою з них є нестача обігових коштів таких підприємств, що обмежує їхні можливості. За непростих умовами воєнного часу не всі споживачі можуть вчасно розрахуватися за надані їм послуги. Щоб розв’язати цю проблему, підтримуємо ці підприємства фінансово для оплати енергоносіїв. З резервного фонду виділяли кошти на придбання пального. Адже місто має бути прибраним, забезпеченим водопостачанням та іншими життєво необхідними потребами.
– У місті вдвічі зросли тарифи на пасажирські перевезення. А чи поліпшилась при цьому їхня якість?
– Це був вимушений крок, адже приватні перевізники при такому зростанні цін на пальне просто відмовлялися надавати послуги собі у збиток, значно зменшували кількість рейсів. Місто і надалі оплачує ряд пільгових рейсів, з підняттям тарифів їх кількість навіть збільшилась, щоб допомогти соціально незахищеним громадянам. Такими, зокрема, є так звані дачні рейси. У місті на маршрути виїхало кілька нових автобусів, сподіваємось, що після закінчення війни суворіше питатимемо за якість таких перевезень. Бо мають у перспективі міські маршрутки бути комфортнішими, розрахованими і на людей з обмеженими можливостями, відповідати й іншим сучасним стандартам. Є плани запровадити у міському транспорті електронні квитки, як це вже зроблено в інших містах.
– Війна перекреслила багато планів, але вона закінчися нашою перемогою. За що найперше візьметеся у місті?
– Вважаю, що починати треба з вшанування пам’яті наших Героїв. Адже ще до 24 лютого у місті відбувся конкурс на монумент загиблим Героям. Встановлювати його треба буде вже з врахуванням реалій цієї війни, запитавши й думку тих, хто пройшов через її горнило. А тоді дійде черга й до інших масштабних планів, реалізації яких завадила війна. Разом з керівництвом Укравтодору, за сприяння народного депутата Ігоря Гузя, планувалося завершення ремонту вулиці Зимнівської, влаштування нової транспортної схеми у місті, проведено її моделювання, на що передбачалися відповідні ресурси і що мало поліпшити безпеку руху у місті. Мешканці багатьох вулиць, дворів у багатоповерхівках чекають на ремонти доріг та прибудинкових майданчиків, але довелось обмежитися ямковими ремонтами і щебеневим підсипанням. Заасфальтувати до десятка вулиць, як у попередні роки, ми нині вже не зможемо, але сподіваюся, що все це наздоженемо після перемоги. Мали визначитися з концепцією і завершити проектні роботи з реконструкцію центральної площі, де провели геолокацію колектора, вивести з підвалів кілька котелень, завершити реконструкцію скверу і ще багато чого. Вірю, що після перемоги це зробимо.
– Але поки триває ця війна одним з першочергових завдань залишається підтримка військових.
– З перших днів війни всі комунальні підприємства міста допомагали військовим частинам, які є у нашому місті. Про всі роботи не розкажеш, деяка детальна інформація може навіть нашкодити. Але тримаємо постійно тісний зв’язок з нашими захисниками. Мені довелося бути, там, де нині вони тримають фронт, знаємо їхні потреби. Місто досить серйозно долучилося до допомоги їм і коштом бюджету, і стараннями наших комунальників, і волонтерів та багатьох інший громадян. Хоч і раніше підтримка нашого військового з’єднання була у числі пріоритетів міської влади.
– У зв’язку із обставинами воєнного часу, очевидно, і в обласній раді, де ви представляєте наше місто, доводилося приймати особливі рішення?
– Так, і найперше ми передали значну частину коштів обласного бюджету на підтримку військових, допомогу сім’ям загиблих. Коли поїхали до нас переселенці, було прийнято рішення приміщення закладів обласної комунальної власності передати під їхні потреби, у нашому місті це гуртожитки педколеджу, центру професійної освіти та інших обласних установ, де прихистили людей, які вимушено тікали від жахіть війни. Нині у місті налічується 3400 внутрішньо переміщених осіб, зареєстровано 135 домогосподарств, які поселили у себе таких людей. До речі, і у нашій родині проживала одна з таких сімей. На базі і міських, і обласних закладів були влаштовані збір і виготовлення необхідних для військових речей. Нині думаємо про відновлення роботи цих закладів. За останнім моїм депутатським запитом нашим «Центру освіти» і педагогічному коледжу виділено понад півтора мільйона гривень з обласного бюджету на ремонт укритів, без чого навчальному процесу тут очно не розпочатися.
Ще є два напрямки, які нині розглядаємо на обласному рівні. При зустрічі з командиром 14-ї бригади, де ми побували з ректором Волинського університету Анатолієм Цьосем, найперше він заговорив про створення реабілітаційного центру для бійців, які повернуться з війни, навівши конкретні приклади гострої необхідності психологічного відновлення. На засіданні госпітальної ради на рівні області порушив це питання, для його вирішення розглядаються різні варіанти, обговорюється потреба у кадрах, які там можуть працювати.
Важливою справою вважаю і обговорення на рівні області проекту генерального плану нашого міста, що передбачено процедурою його затвердження. У цих змінах визначаються дві ділянки для його промислового розвитку, це район колишнього цукрового заводу і вулиці Володимира Великого. Визначилися у нім і з місцем для нового кладовища, у чім місто має гостру потребу – розглядається ділянка через дорогу від меморіалу «Жертвам фашизму». Передбачено території для спорудження багатоповерхових житлових будинків на територіях колишніх консервного заводу, автотранспортного підприємства, танкового полку, адже після війни нашим військовим, які повернуться, буде потрібне житло. Розглядаються і перспективи розвитку мереж, адже район Устилузької не каналізований, тут треба прокладати їх окрему гілку. Врахована у цьому плані і нова схема руху та багато інших моментів, про які ми згодом ще розповімо.
– Ми ведемо розмову напередодні Дня української державності і Дня міста. Що хотілося побажати землякам з такої нагоди?
Того, що всі нині найбільше прагнуть в Україні – миру і перемоги.
Тоді знищене ворогом відбудуємо, а наше місто розвиватимемо. Торік на площі Герої ми урочисто зустрічали нашу бригаду, мрію, щоб мав честь знову вітати їх місті, але вже з перемогою.
Антоніна МИХАЛЬЧУК.
