На головну Новини Як «Покохала баба діда» розповість незабаром «Руснівчанка»

Як «Покохала баба діда» розповість незабаром «Руснівчанка»

52

Величезна ялина в дворі, барвисті квіти вздовж доріжки, веселі саморобні ландшафтні прикраси на газоні йгойдалки, на яких під тінню горіха  бавляться діти, – так зустрічає відвідувачів єдиний заклад села Руснів. Це бібліотека, обладнана у приміщенні колишньої початкової школи, яку закрили кілька років тому. Навпроти, через дорогу від неї, зовсім донедавна ще діяв ФАП, але й він тепер не працює. А на іншій вулиці знаходиться старий клуб, ключі від якого у бібліотекарки, щоб час від часу наглядати за будівлею.

Лілія Бартова прийняла сільські бібліотечні фонди три роки тому. Працює на половину ставки, за графіком: вівторок, четвер та субота. Але з сусіднього Бубнова, де проживає, приїздить на роботу і в неділю, а також аж ніяк не обмежується посадовими обов’язками завідувачки бібліотеки, перетворивши цей заклад у справжній, живий і наповнений подіями осередок культури.

- реклама -

«Якби я сіла і просто видавала книжки, хто б до мене прийшов?», – розмірковує жінка. І розповідає, що читачів у селі на майже три сотні жителів таки чимало. Діти забігають щоразу, повертаючись зі школи, а в літні дні приходять ще до відкриття закладу, бо для них тут є настільні ігри, гурток з виготовлення паперових квітів та іншого декору, об’єднання любителів створення краєзнавчих фотографій, дитячий майданчик і просто місце, де весело й невимушено можна поспілкуватись з друзями. Принагідно хтось і книжку додому візьме, а то й просто в бібліотеці почитають разом.

Серед дорослих відвідувачів, звісно, більше жінок, але є й багато чоловіків, що беруть книжки для того, аби з користю провести час в нічну зміну, будучи охоронцями чи опалювачами котелень. Передає Лілія Бартова книги і в сусіднє село Менчичі – там у неї постійна читачка, якій уже 90 років, але пристрасть до літератури не згасає з віком. Та не лише бібліотечною справою займається вона у Руснові, адже і танцює, і співає з дітьми та дорослими, гуртуючи їх у колективи, знані в селі й поза його межами.

«Оце сьогодні була репетиція, наші діти танцюватимуть в Зимному на купальському святі, а ще їздили з таким же виступом в Житані. З дорослою вокальною розпочали розучування нових пісень до концерту, що відбудеться з нагоди Дня незалежності – нарешті нам дозволено робити масові заходи після затяжного карантину», – розповідає Ліля. Також розповідає, що і в час пандемії не сиділи без діла – проводили з дітьми заходи онлайн, монтували відео, навіть у кліпі зимнівської виконавиці знімались, невеликим молодіжним гуртом на Різдво обійшли усе село з колядками.

А доросла група в період карантину сумувала, тепер жінки після домашніх справ увечері з радістю спішать на репетиції, які радше нагадують дружні посиденьки, бо й самі вигадують сценарії, підбирають репертуар, багато жартують між собою, пригадують минулі виступи, яким тішили гостей на День села чи інші свята.

«Наша вокальна називається просто – «Руснівчанка». Заспівує у нас Наталія Хомюк, у неї голос звучний, вона й у місцевій Святомихайлівській церкві дячихою, а ми – в церковному хорі. Пісні на репетиціях ми просто «пробуємо», коли щось не йде, шукаємо іншу, яку вже відточуємо для сцени. Виконуємо акапельно або під мінусову фонограму, акомпаніатора, на жаль, в селі немає, хоч баян у бібліотеці стоїть. Років два тому за фінансового сприяння Ігоря Гузя пошили гарні спідниці для виступів, а от блузки у всіх різні, свої. Місце в бібліотеці для репетицій чудове, Ліля й про невеликий ремонт, і про оформлення світлиці подбала, а взимку завжди пропалює грубки, бо ж наші діти-внуки тут збираються, а потім і ми приходимо», – діляться секретами жінки. І сміючись, розповідають, що вони не просто стали між собою, як рідні, а справді родичі.

Наталія Хомюк і Тетяна Федонюк, Раїса Грелюк та Любов Шкура, Марія Рокицька і Валентина Костюк – це доньки з мамами, і це вже половина вокальної групи. Далі йде тандем Оксани і Марії Головенків, які є невісткою та свекрухою, Юлія Лисенко часто бере на виступи сестру.А найстарша учасниця, 74-річна Євгенія Марчук, не тільки сама що три рази на тиждень долає пішки кілометр в одну сторону, щоб потрапити на репетицію. А й при кожній нагоді кличе з Нововолинська правнучку Катрусю, яка завжди стає окрасою будь-якого концерту. У вокальній також виступають Наталія Гринь і, власне, Лілія Бартова. «Руснівчанка» – це основний художній колектив села, а долучають до заходів ці жінки ще й дітей та чоловіків. Зазвичай, кажуть, протягом одного концерту на сцену виходять до сорока аматорів, а дивитись на їхню творчість сходяться усі односельці. 

Лілія Бартова, яка перейшла працювати в Руснівську бібліотеку після майже двох десятків років роботи художньою керівницею Бубнівського будинку культури, не може натішитись такою активністю. Розповідає, що там діти легко йшли виступати, а от старших треба було довго просити. Тут же всі свідомо і відповідально підходять до розвитку культури, наперед знають, які свята наближаються, і намагаються внести ідеї, новизну у їх відзначення. Так, до карантину масштабно святкували й День працівників культури, і День сільськогосподарського працівника, звичайно ж, 8 Березня. За участю дітей вітають матерів учасників АТО напередодні Дня матері, з молоддю традиційно колядують, щоб зібрати кошти на подальші потреби – за них, наприклад, старі костюми перешили, оновили гардероб молодших груп. А найгучніше до карантину святкували День села: окрім великого концерту готували й стіл, за який запрошували всіх гостей свята, дуже допомагав у цьому фермер Віктор Махніцький, і самі учасниці колективу несли смаколики з дому. З організацією розвагам допоміг Ярослав Кондисюк.

«Я щаслива, що потрапила в таке середовище небайдужих людей. На роботу йду з великою радістю, бо бачу, що мешканці села прагнуть зберігати та примножувати культурні традиції. Усі активні у підготовці та проведенні заходів. Приємно, що є читачка бібліотеки, яка, виписуючи книги по інтернету, приносить їх для користування інших читачів. Та навіть дрова для опалювання приміщення наші молоді хлопці заготовили, розчищаючи зарослі біля колишнього клубу та поблизу сільської церкви. Отак кожен у Руснові робить свій вклад у його розвиток», – коментує Лілія Бартова.

А поки вона клопочеться з костюмами для фотознімку, жінки просять подякувати їй через газету за те, що зуміла згуртувати усіх навколо свого закладу, піклується про дозвілля дітей. «Вона вдихнула у наше село життя», – кажуть без перебільшень.

Чи мріють про щось руснівчанки? О, так, у них багато бажань: от би інтернет у бібліотеку, і костюмів більше, щоб можна було міняти їх для різних номерів, а ще б – у поміч професійного викладача вокалу та акомпаніатора, ну і хоч раз спробувати записати пісню у справжній студії на добрій апаратурі…

Натомість навіть без усього цього справляються і щось собі мудрують, використовуючи те, що мають. Обіцяють, що незабаром вийдуть на сцену із прем’єрою пісні «Покохала баба діда» – веселою, як люблять їхні глядачі. А ще може навіть затанцюють!

«Людям подобаються запальні і жартівливі пісні, особливо з репертуару «Лісапетного батальйону». Ох, ми й давали жару вже – навіть баба Женя в джинсах на сцені підтанцьовувала», – пригадують жінки. Але на прохання заспівати заводять журливої, яку між собою називають «хлібчик з часничком», йдеться у ній про важку хліборобську працю та ціну кожного окрайця. А далі переходять до любовної лірики і вже набагато оптимістичнішої  «Ми бажаєм щастя вам!». На тому й розходимось: їм бо ще надвечір, коли спаде спека, до роботи, яка в селі ніколи не закінчується.   А повернуться на наступну репетицію вже за кілька днів, бо ж не відмовишся від пісні, коли співає не тільки голос, а й душа.

Юлія ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

10 − два =