На головну Історія Як у Володимирі боролись із епідеміями

Як у Володимирі боролись із епідеміями

271

 

Як наші земляки боролись з інфекційними хворобами понад сто років тому і раніше. Сьогоднішня розповідь про тодішню медицину і все, що дотичне до неї за часів Російської імперії, окупації австро-угорськими військами та у Першу світову війну. Відомості про пошесті та епідемії  знаходимо у документах, які збереглись у фондах Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, у державному і обласному архівах, частково – на деяких польських сайтах, пов’язаних з історією України.

- реклама -

Епідемії або інфекційні хвороби – чума, холера, «іспанка», віспа, туберкульоз поширені упродовж багатьох століть, вбивали людей, змінювали кордони держав, знищували цілі народи. І те, що відбувається нині у світі з коронавірусом, на фоні подій минулих століть виглядає досить оптимістично. Хоч методи боротьби з хворобами як тоді, так і тепер, майже однакові – повна або часткова ізоляція.

Перша пандемія чуми тривала… три десятки років

Від п’ятдесяти до ста мільйонів людей – стільки за різними даними забрала перша пандемія чуми, яка почалася 541 року і тривала  майже 30 років. Довгий час смертельна хвороба кружляла країнами Середземномор’я, забравши життя чверті населення тодішньої Європи. «Чума Юстиніана» –  так на честь візантійського імператора назвали першу гігантську епідемію, яку він подолав. Як? Жорсткими правилами і обмеженнями, за порушення яких карали смертю.

Розрізняли два види чуми – бубонну і легеневу, перша характерна інфікуванням лімфовузлів (бубонів). Симптомами були раптове підвищення температури, озноб, головний біль, ломота у тілі і слабкість, блювота.

Друга пандемія чуми захопила світ у ХIY столітті. Поширилась вона з Китаю – до Азії, Європи та Африки. У 50-х роках спалах чуми зареєстровано у Києві. А до Володимира потрапила через Польщу. Крім цього, хвороба охопила Єгипет, Сирію, Месопотамію, Італію, Францію, Англію та інші країни. За оцінками науковців, чума забрала до 50 відсотків населення Європи та Близького Сходу. «Чорна смерть» – так назвали другу епідемію чуми.

Третя пандемія розпочалася з середини ХІХ століття і знову – з Китаю. Цю пандемію називають «портовою чумою», і  приказка «з корабля на бал» – про ті часи. З суднами недуга зайшла до портів Індії та Японії, а після попливла до Америки, Австралії, Африки та Близького Сходу. У портовому китайському Кантоні у перші тижні загинули майже 60 тисяч людей. На початку ХХ століття хвороба з’явилась в Україні, в Одесі. Чума пробиралася до порту з пацюками, які ховалися на суднах. Гризуни швидко бігли з кораблів у місто. На той час ліквідувати такі спалахи було надскладно. Втім і цю хворобу здолали. Хворих ізолювали, їхні речі і житло спалювали, як і тіла померлих.

Хто боровся з хворобою? У Середньовіччі чоловіки у дивних масках були звичним явищем. Чумні лікарі стали відомими через свої  дзьобоподібні маски – медіко делла Песте. Їх вигадав французький лікар Шарль де Лорм. У “дзьоб” заливали олії з різних трав – часнику, розмарину, чебрецю. Давні лікарі вірили, що, вдихаючи пахощі, захистять себе від чуми.

Без лікування чума може призвести до швидкої смерті, тому найважливішою умовою виживання і профілактики ускладнень є швидка діагностика і раннє лікування. У сучасному світі ця хвороба теж трапляється. Вона зафіксована  на початку двотисячних років у Перу та Америці. А з 2015 року поширилася на Мадагаскарі. Її лікують антибактеріальними препаратами і спеціальною терапією.

Хвороби відлякували черепами, гноєм і заговорами

   У містах, у тім числі і Володимирі, хвороби поширювались дуже швидко через певні причини. Скупчення людей породжувало антисанітарію. Часто помиї чи нечистоти виливались на вулицю у риншток, з якого стічні води текли у каналізацію, яка забивалась і смерділа, а звідтіля – у річку і її притоки. Бувало мешканці викидали у рови здохлих тварин.

Від «мору, який гірший татарина» оголошувався стан «повітряної тривоги» і рішуче каралися усі прояви паніки. Ледь чутки про мор сягали Володимира, всі під’їзди до міста перекривались, біля усіх брам ставили карантинну сторожу і нікого з чужих не впускали. Скасовували всі ярмаркові дні, торгували лише продовольством і всім найнеобхіднішим, і то після ретельної перевірки. Також заборонялись  цехові збори, усілякі забави, торгівля зношеними речами, серед яких могли бути речі померлих. Заражених негайно скеровували до шпиталів, їхній одяг спалювали, а померлих убогих ховали за кошт міста. Стражі стежили, аби на вулицях не скупчувалося багато людей, виловлювали навіжених і панікерів. Якщо виявляли окремі заражені ділянки з будівлями, обкопували їх шанцями і перекопували до них усі дороги.  На брамах будинків вішали розпорядження про запобіжні заходи проти мору, забороняли  контактувати з незнайомцями, приймати на роботу нову челядь і братів чи сестер до монастирів. Міський суд тимчасово припиняв розгляд усіх справ,  лише нотаріуси продовжували оформляти заповіти, але винятково для смертельно хворих. Рекомендували не відвідувати лазні і не ходити до костелів, церков і синагог…

Діяли також певні способи очищення будинків та майна від інфекції. Радили знімати покрівлю, виймати вікна та двері, «щоб у будинок зайшов вітер і мороз». У хатах чи коморах, де замість підлоги була земля, належало зняти її верхній шар та насипати свіжого піску. Дерев’яну підлогу треба було витирати гарячим лугом чи піском, обробляти кутки вапном. Домашнє начиння після провітрювання обробляли сумішшю попелу та негашеного вапна. Після ретельної очистки помешкання та обкурювання його сіркою у ньому дозволялося жити, щодня спалюючи у кімнатах ялівець. Предмети померлого від чуми очищали оцтом, брали їх не голими руками, а в рукавичках, які також змочували оцтом.

Одні покладалися на Бога, інші – на знахарів і ворожбитів. Ті мали великий арсенал магічних засобів. Недуги виганяли, спалювали, викачували, виливали і навіть задобрювали чи залякували. Тодішня медицина без народних цілителів не обходилася. Приміром, знахарі відлякували хворобу, спалюючи гній біля будинків. Часто з тією ж метою на ланцюгах вивішували кінські чи коров’ячі черепи, щоб хиталися. Вважалося, що хвороба боятиметься підійти до помешкання. Ще один дивний метод – закопувались у гній по шию. Аптекарі продавали бурштин, розчинений у молоці.  Хоч насправді ліків у ті часи від інфекційних хвороб не було. Поширювались чутки, що заразу переносять домашні тварини, тому від рук господарів гинуло багато котів і собак.

Розсилали рецепт так званого «оцту чотирьох злодіїв», який вважався ефективним. Злодії, які обкрадали тіла померлих від чуми, не інфікувались, бо ніби приймали ліки, які самі приготували. Коли їх затримали, ті відкрили таємницю препарату, за що їм подарували життя. Готували ліки з розмарину, м’яти, шавлії, цинамону та інших рослинних компонентів. Такою рідиною радили натирати носа та рота і носити при собі у пляшечці.

Також били у церковні дзвони, адже вірили, що їхні звуки здатні відігнати не тільки хвороби, а всю нечисть. Навіть знахарі у замовляннях відсилали хвороби у місця, де не чути дзвонів і співів півня. Вважалося, якщо дівчина потайки пробереться на дзвіницю і раптово вдарить у дзвін, то відверне холеру. Також відомі обряди, пов’язані з накресленням символічного кола. Воно мало вберегти від пошесті. Від моровиці розкладали символічні вогнища, носили різні обереги, закопували ладан на перехресті доріг чи влаштовували благодійні обіди для убогих. Під час богослужінь відчитували «протихолерну» молитву, яку передавали з уст вуста.

Убогі люди підтримували життя хіба що яблуком і оселедцем, а спрагу гамували не завжди чистою водою. Через споживання таких харчів додавалось хвороб. Голод багатьох довів до смерті: лихоманка, гарячка, дизентерія, які нічим не вдавалося зупинити.

Епідемії були великим лихом. До них часто додавались війни, голод, нестача харчів, ворожі напади з різних сторін і неврожаї. Впродовж останніх двох століть вони були вже не такими частими – наука пішла вперед, люди навчилися чинити опір інфекціям. Але не завжди.

Поширенню інфекційних хвороб, особливо паразитарних тифів та корости, сприяло недотримання особистої гігієни. Менш заможні не могли купити мило і миючі засоби. Ці товари зникли з полиць магазинів у воєнні періоди, як і гас та сірники. Мило отримували в обмеженій кількості робітники та службовці, які знаходилися на державному пайковому постачанні. Бідніші не мали можливості вчасно змінювати брудну білизну, бо мали один-два комплекти. Лише третина користувалась постіллю і рушниками, решта вкривались верхньою одежею, замість простирадл, особливо для спання на лаві, підлозі та печі, використовували рядна, які також рідко пралися. Так жили 40 відсотків сільського і 20 –  міського населення. Антисанітарія, скупченість пожильців, їх нечистоплотність призводили до повсюдного поширення в оселях комах-паразитів. Під час санітарного обстеження побуту, проведеного у 1924 році, у  4/5 осель виявлено тарганів, клопів, бліх і вошей, влітку хати кишіли мухами і комарами.

З якими скаргами зверталися до поліклініки?

У ХІХ столітті земська медицина була платною, лише на початку ХХ-го земські управи дали дозвіл на безплатну. Різноманітні притулки та лікарні при монастирях ділили хворих за віросповіданням, національністю, статтю, віком, професією, станом здоров’я – вагітні, поранені, інваліди зору та слуху тощо, але лікували всіх без розбору.

Серед хвороб на першому місці переважали захворювання органів дихання, найбільше – запалення легень, на другому – хвороби органів травлення. Високі показники мали заразні хвороби, з-поміж яких – короста, яку називали сверблячкою. Її причини, як зазначається в одному з архівних звітів, «скупчення багатьох людей у тісних помешканнях, відсутність лазень, нерозуміння заразності хвороби», тому лікували її тривалий час. А от пропасницю (у народі – лихоманку) долали швидко. Для пацієнтів безплатно видавали ліки, одяг, взуття, їх голили та стригли.

Тривала відсутність лікарень у селах Володимирського повіту зовсім не означала, що селяни були позбавлені будь-якої медичної допомоги. Проблему лікування сільських мешканців у Волинській губернії  пробували розв’язати такі авторитетні громадські інституції як церква і земства.

Документи свідчать: на початку ХХ століття у Володимирі спалахнула велика пожежа, яка знищила 250 будинків. Очевидно, цей випадок підштовхнув громаду до створення каси взаємодопомоги та відкриття аптеки, де для бідних існували знижки – про це писала газета «Га-Мейліц», згадуючи і про те, що у місті відкрився шпиталь. Ще до початку Першої світової війни представники громадських релігійних і політичних організацій створили комітет «Культура», який опікувався бідними та лікарнею.

У «Руській правді» – збірнику законодавчих актів, яким визначалися норми суспільного життя, зокрема положення лічця (лікаря) у суспільстві та оплата його праці, церквам наказувалося будувати лічниці та лазні і безплатно надавати допомогу хворим і немічним – так виникли так звані богоугодні заклади. Один з них був відкритий у приміщенні при Христовоздвиженському монастирі (нині це собор Різдва Христового), який мав свою аптеку.

Земська медична система мало відрізнялася від теперішньої. Володимир, який був центром повіту, мав лікарню з амбулаторією та інфекційним відділенням, у селах – фельдшерські пункти. Здебільшого лікарська дільниця, очолювана одним лікарем, обслуговувала у середньому 25–30 тисяч населення. Земці-поміщики старалися брати на службу для лікування селян не лікарів, а фельдшерів, оскільки «селяни хворіють на прості хвороби і потребують простих ліків, тому для них більш відповідним є не панський лікар, а мужицький фельдшер».

За окупації Володимира австро-угорськими військами, а це 1915–1918 роки, місцеві жителі масово хворіли на тиф і дизентерію, а військові розгорнули пересувні госпіталі, де лікували від моровиці. Окрім медпрепаратів, використовували дьоготь для зцілення захворювань шкіри, зокрема корости. Ним заливали трупи й могили тих, хто загинув від інфекційних хвороб.

За Польщі, на початку 30-х років у місті практикували 17 приватних лікарів, і лише двоє були українцями. Окрім них, приватною медициною займалися фельдшери й акушерки.

Тетяна АДАМОВИЧ.

Фото ілюстративне.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

сімнадцять − сім =