Новини

Як українська аудиторія сприймає повідомлення зарубіжних ЗМІ

Війна, Головне, Репортаж
48 переглядів

Інформаційна війна: як Україна перемогла пропаганду та протистояння емоційному вигоранню

Півтора роки війни змінили не тільки особливості сприйняття медійної інформації, а й наративи ворожої пропаганди, повідомляють на сайті Інституту демократії ім. Пилипа Орлика. 

Тут є дві особливості. Перша – це тривала (і в підсумку ефективна) боротьба України і її союзників проти інформаційних фейків. Брехня початку широкомасштабного вторгнення, як і попередня від 2014 року, мала в своїй основі текстовий компонент. Або такий аудіовізуальний вкид, в якому актори лише озвучували текстовий «темник» (наприклад, відомий вже мем з «распятим мальчіком»).

Внаслідок інформаційних і оперативних контрпропагандистських заходів безпосередня чутливість української і західної аудиторії до медійних операцій противника знизилася. Притямного мислення в суспільстві стало більше якісно і кількісно. Не настільки, як хотілося б, проте зміни очевидні. “Одним з прямих наслідків російського вторгнення стало зростання євроатлантичних настроїв українців, де фіксуються рекордні показники за всю історію країни. На сьогодні 87% підтримують вступ України в Європейський союз, 86% – в НАТО. Якщо у 2021 році більша частина громадян схилялись до негативного образу держави, то зараз більше половини говорять про виразно або помірно позитивний образ. Ілюстративним в цьому плані є показник правильного напряму країни, який є рекордним за всю історію замірів (за рік коливання на рівні 70-80%), що базується на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному рості самооцінки та гордості за країну, а також реалізації прагнення народу до євроатлантичної інтеграції.”

Вочевидь, що ворог теж уважно спостерігав і спостерігає за цими тенденціями.

Друга особливість пов’язана з масштабним емоційним вигоранням активної частини українського суспільства. При емоційному вигоранні інформація, яка вибудована логічно і покликана генерувати власні думки, сприймається дедалі складніше. Довгі тексти втомлюють нас на перших абзацах. Складнопідрядні речення довжиною в абзац не сприймаються взагалі.

Інформаційна агресія: візуальні атаки та вплив на емоційну стійкість

Короткі змістовні повідомлення в «твіттер-стилі» можуть викликати найрізноманітніші асоціації, далекі від наміру автора. Бо вони пропущені крізь призму особистої психотравми.

Тому інформаційна агресія противника активізувала візуальний компонент впливу, зокрема на західну аудиторію.

Перший чинник, який набув масового поширення саме в липні 2023 року – це візуальні атаки. Їхня мета – вплив на базові емоції. Йдеться про підміну обкладинок або ілюстрацій у популярних західних виданнях. Кілька прикладів.

Поширення карикатури від нібито німецького видання Handelsblatt (Німеччина). Володимир Зеленський, який нібито прямує до дверей НАТО, а на задньому фоні посміхається генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг. Супровідний текст: «Саме час переглянути наші погляди щодо розумових здібностей Президента України». Обкладинка турецького журналу Le Man (Туреччина). Володимира Зеленського прив’язали до стовпа над багаттям з військової техніки. Публіка фотографує те, що відбувається. Малюнок називається «Підсумки саміту». «Як чудово, що нас скоро приймуть до НАТО!», – вигук Зеленського на малюнку. Звісно ж, що в оригіналах цих видань нічого подібного не існує, як і в подібних візуальних фальсифікаціях з використанням брендів Charlie Hebdo (Франція), Titanic та Eulenspiegel (Німеччина), Courrier international (Франція), El Jueves (Іспанія), Humor Time (США) та інших.

Оскільки через жорстку цензуру Facebook активна частина українських блогерів та лідерів суспільної думки, які є також авторами українських медіа, змістила акцент своєї основної активності в Telegram, їхні читачі (а по замовчуванню і читачі українських медіа) також зміщують свою увагу в Telegram в пошуках менш цензурованої інформації. А там їх вже «чекають» російські Телеграм-канали.

Це зовсім не означає, що свідомий український споживач інформації якимось чином може бути ними у чомусь переконаний. Цей тип впливу орієнтований на іншу аудиторію. І не тільки проросійську. Є ж таке бажання глянути «а що там у ворога», навіть з кращими патріотичними намірами.

Але це бажання: а)підвищує відвідуваність цих каналів, б)працює з особливостями критичного сприйняття української аудиторії, намагаючись трансформувати його у критиканство. Сарказм, гумор, іронія – неодмінні складові критичного мислення. Фальсифіковані політичні карикатури ворога мають на меті перенацілити критичне сприйняття на внутрішньо український дискурс, звузити його, перетворити в інструмент дискредитації чутливих тем. Це фальшиві ноти, але до них прислухаються, бо вони близькі до оригінального звучання.

Відповідно читач, будучи і так вже емоційно розшарпаним, коли стикається з критичними матеріалами в українських медіа (навіть якщо він не пам’ятає докладно побачене в ворожих Телеграм-каналах), може зреагувати на них істерично. Що і є метою такого психологічного впливу.

Протрампівські медіа та вплив на глобальну політику: реакція на путіна і Україну

Другий тип впливу це ті зарубіжні медіа, які узагальнено можна назвати «протрампівськими». Нагадаю, що в перші дні вторгнення Трамп назвав дії путіна “геніальними” і закликав не допомагати Україні, як корумпованій країні.

Здорове ядро республіканців його дуже розкритикувало, прорашистські тези на півроку зникли з ефірів, але потім повернулися на республіканські канали. Ці тези просувають не лише консервативні медіа, але і величезна кількість їх глядачів і читачів. Ми читали про одіозного, конспірологічного й антиукраїнського Такера Карлсона, тепер вже екс-коментатора на республіканському FoxNews , одному з двох найпопулярніших каналів новин (хоча риторика на FoxNews є не стільки проти України, скільки проти можливих опонентів Трампа на президентських виборах).

Так от, у Такера Карлсона десятки мільйонів симпатиків. І вони зі своїми поглядами нікуди не ділися.

Чи, наприклад. ток-шоу Джо Рогана, теж десятки мільйонів переглядів. От у нього Тулсі Габбард – екс-депутат Конгресу від штату Гаваї. Була кандидатом у президенти США від Демпартії. Недавно вийшла з партії. Воювала в Іраку, два тури. Спеціальність – психологічні операції. Тепер виступає з тезами: «США вже давно планували війну в Україні, щоб заробити на замовленнях ВПК. Байден заробляє на цій війні, йому не вигідно її закінчувати». Хоча у 1990-х в США був 51 виробник зброї, а сьогодні – лише 5. Там не розвиток ВПК, а занепад, звуження логістичних шляхів через укрупнення виробництва.

Яким чином це доходить до України? Візьмемо для прикладу Newsweek, поважне видання з історією понад 80 років. Так от коли Newsweek 20 липня 2003 року припускає, що у путіна може бути старече слабоумство, тут ми ( УНІАН) це видання радісно цитуємо.

А коли відеоексперт Ілларіонов у ютюб-шоу Максакової цитує це саме видання, і говорить, що існує змова Байдена і путіна по розв’язуванню агресії проти України, посилаючись на Newsweek – то ця інформація заходить до нас дещо іншими каналами.

Медійний вплив на Україну: від ‘протрампівських’ медіа до інтерпретаційних нюансів

Андрей Ілларіонов – відомий «хороший рускій», яскравий трампіст. Його основна цільова аудиторія – російськомовні американці. Ми просто тема та інструмент. Він позиціонує себе, як великого друга України, який достеменно знає все про таємні закапелки американської політики. Реальність трохи прозаїчніша і навіть дещо кумедна для кожного політолога, особливо в частині втаємничення в секрети.

А от Марія Максакова – це інформаційна точка входу для української аудиторії, кожен може погуглити і скласти власну конспірологічну версію того, як екс-депутатка Госдуми, котра голосувала за анексію Криму, отримала українське громадянство.

Ці думки поділяє невелика кількість американців, не більше 20%. Але у кожному трампістському виданні є понад десяток голосувань “по Україні” (щомісячне затвердження допомоги Україні, голосування за ленд-ліз, як в сенаті, так і в палаті представників, 10-15 депутатів голосували проти, кожен раз одні і ті самі з “фракції Трампа”). У такому безпосередньому, деталізованому вигляді це не доходить до широкого загалу України.

Проте кожен російсько- чи україномовний коментатор американських медіа, особливо, якщо він чи вона має громадянство США, подає свою власну думку, як консолідовану думку американського політикуму. Підвид такого стилю – запросити собі для інтерв’ю зарубіжного громадянина чи громадянку. Тоді банальності або інсинуації набувають поважного і авторитетного звучання.

Третій тип впливу пов’язаний з особливостями сприйняття українською аудиторією публікацій в New York Times і Wall Street Journal, оскільки вони найчастіше цитуються в Україні. Традиційне сприйняття цих видань в Україні (де основний електоральний настрій створюють понад 12 мільйонів пенсіонерів) що це такі собі газета «Правда» і газета «Ізвєстія». Що б там не написали, сприймається, як офіційна позиція уряду США. І відповідно під таким кутом у нас коментується, в стилі: «Америка заявила, що…».

Вага публікацій може бути дуже різна. Відрізняються європейські та американські версії одних і тих самих видань, є рубрика «Opinion», і так далі.

Ми охоче передруковуємо і коментуємо компліментарні для нас матеріали з цих видань (наприклад, колонка Брета Стівенса в NYT, або критика зволікання з F-16 для країни у WSJ ). Той самий Newsweek на початку липня пише, що багато допомоги Україні США надає таємно, і ця конспірологія нам подобається.
Але критика українських реалій, згадки про нашу корупцію, адміністративний безлад і урядову некомпетентність або оголошуються ворожою пропагандою, або ігноруються. Це торкається і CNN , бо треба взяти до уваги, що цей телеканал приділяє особливе значення критиці інформації, яку подають медіа суперники.

Є ще такий нюанс, що в умовах наростаючої внутрішньополітичної колотнечі в Україні, яку війна лише підігріває, критичні матеріали у вищезгаданих українських медіа, прихильні до українських опозиційних політиків, залюбки використовують як топік-стартери. Або підсилювачі для сюжетних інформаційних атак на адресу чинної влади.

Четвертий тип впливу – це наші домашні інтерпретації. Є примітивні ляпи, наприклад, інформація про ЦРУ супроводжується з якогось дива логотипом АНБ. Або от: у Washington Post двійко авторів вже самі по собі досить конспірологічно прокоментували візит директора ЦРУ в Україну з посиланнями на неназвані українські джерела.

Пан Бернс досить специфічна, як для директора такого специфічного відомства, постать. За рівнем медійної оцінки його впливовості, можна сказати, що «єрмакоподібна». Але публічна діяльність таких персонажів засадничо ніколи не має нічого спільного з основним характером їхньої діяльності.
Є й інші алгоритми неправильної інтерпретації повідомлень зарубіжних медіа.

Переклад та інтерпретація: пастки та рекомендації для медіа

Зміна сенсу: При перекладі можуть втрачатися деталі або змінюватися акценти. Це може призвести до неправильного розуміння теми статті.

Інтерпретація: Інколи перекладачі можуть додавати свої інтерпретації або власні висновки, що призводить до зміни змісту оригіналу.

Лексичні помилки: Перекладачі можуть використовувати неправильні слова або терміни, що спотворює зміст заголовка.

Неспівпадіння стилю: В українських медіа, зокрема, заголовки можуть мати іншу структуру та стиль, ніж оригінальні заголовки, що може вплинути на розуміння задуму авторів. Наприклад – «Контрнаступ України може зайти в глухий кут» (переклад IPress) і – «Ukraine’s Lack of Weaponry and Training Risks Stalemate in Fight With Russia» (WSJ). «Глухий кут» не те саме, що «патова ситуація», це швидше «dead end», остаточна безвихідь.

Рекомендації:

1.Завжди давайте веб-посилання на оригінал матеріалу зарубіжних медіа, а не цитуйте тих, хто його начебто читав. Немає посилання – немає фактчекінгу.

2. Якщо ви дійсно знайшли гідну цитату, можете її процитувати мовою оригіналу і потім дати свій коментар. Абсолютна більшість ваших читачів сьогодні вже цілком здатна самостійно прочитати коротку газетну фразу англійською, це ж не Діккенс.

3. Не плутайте людину і країну. Офіційні позиції країн представлені виключно в офіційних заявах відповідних органів влади. Будь-яка особиста заява високопосадовця поза офіційними релізами вже є його чи її особистим тлумаченням державної позиції, насамперед для медіа своєї країни.

4. Коментарі зарубіжних політиків насамперед скеровані до своїх виборців, а не до нас. Навіть якщо Україна і її громадяни згадуються у виступі. Ви не можете точно знати реальну політичну вагу цих діячів, якщо не працюєте в МЗС. Та й там не всі знають. Не спішіть публічно називати друзями чи ворогами людей, які не підозрюють про ваше існування.

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний і військовий психолог.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up