На головну Новини Як володимирчанка у Стамбулі збирає допомогу для українців

Як володимирчанка у Стамбулі збирає допомогу для українців

110

Одяг, ліки, найнеобхідніші речі для захисників та постраждалих від війни волонтери у Туреччині, серед яких і уродженка Володимира Ольга Доган, відправляють вантажівками у міста, де ведуться активні бойові дії. Також вони передають такі нині необхідні медикаменти різного спектру дії у лікарні в різні куточки України.

Ольга Доган (Нечитайло), яку в місті усі знають як Асю Волиняночку, після заміжжя уже кілька років проживає у турецькому місті Стамбул. П’ять років тому, об’єднавшись з іншими українками, створили громадську організацію «Українське товариство взаємодопомоги у Стамбулі» – такий собі центр національної культури в цій країні, який покликаний популяризувати наші звичаї та традиції, згуртувати громаду за кордоном. Діє при цій організації недільна школа, де діти вивчають українську мову, займаються рукоділлям та різними видами творчості. Також тут організовують вечорниці та традиційні гуляння, святкують у дружному колі день святого Миколая, великодні та різдвяні свята. Усі разом відвідують службу Божу в церкві святого Миколая і у Вселенському Патріархаті. Члени громадської організації впродовж багатьох років надають посильну допомогу, підтримку онкохворим дорослим і дітям, які приїжджають у це місто на лікування.

- реклама -

Новина про те, що в Україні почалася війна, вибила у Асі землю з-під ніг. Біль, злість і невимовне бажання підтримати земляків у боротьбі з агресором змусили її, як і сотні інших людей, зібратися й діяти. Як розповідає жінка, уже з самого ранку вона була біля будівлі російського консульства. Сюди стали сходитися українці, жителі Туреччини, які бували в нашій країні, чи мають тут рідню і друзів та всі, кому небайдужа її доля. Гуртувалися, знайомилися, обіймалися, плакали, вигукували злісні звернення до окупантів, скандували: «Ні – війни, Україна – за мир», «Путін, геть руки від України», «Україна і Туреччина разом», «Московія – убивця», а ще співали український гімн. Працівники поліції були шоковані від того, що відбувалося, бо у цій країні потрібно брати заздалегідь дозвіл влади на проведення пікетів, а консул, за словами Асі, добряче налякавшись, врешті змушений був утікати. Акції протесту проти війни і на підтримку України продовжуються й досі.

Зблизившись у спільній біді, українці у цій країні відразу долучилися до організації збору допомоги землякам, дали клич про це у всіх групах в соціальних мережах. Небайдужі почали приносити речі та одяг, шукати можливості закупити необхідний товар, привезти його, усе посортувати і відправити.

 «З вчителів, митців, працівників інших сфер ми «перекваліфікувалися» у волонтерів. Стали допомагати, чим можемо. Збираємо кошти, яких часто не вистачає на купівлю усього, в чому є потреба, тож просимо друзів-турків долучитися до придбання необхідних нині речей для наших рідненьких в Україні», – каже жінка.

Один так би мовити волонтерський осередок розташувався у приміщенні, де знаходиться громадська організація, інший членкиня цієї ГО для зручності відкрила в протилежній частині міста. Тут збирають усе, у чому нині мають потребу захисники і постраждалі від воєнних дій: одяг, засоби гігієни, харчі, екіпірування, засоби зв’язку. Багато закуплено ліків, які передали у медзаклади України, у військові госпіталі, в лікарню трансплантології у Львові, у серцево-судинне відділення Чернігівської лікарні. Зібрали необхідні препарати для дітей з епілепсією, інсулінозалежних людей (навіть холодильники купили для тимчасового зберігання цих ліків), вдалося також придбати та передати малодоступні медикаменти, які можуть зберегти здоров’я українців і навіть врятувати життя. 

– Зараз формуємо тактичні аптечки для ЗСУ, де буде все необхідне, щоб надати першу домедичну допомогу, – каже Ася. – А найближчим часом хочемо складати ранці для парамедиків натівського зразка.

 Частину зібраних речей передають біженцям, які знайшли прихисток у цій країні. Як каже Ася, сімей з України, які, тікаючи від війни полишили свій дім і переїхали у Туреччину, чимало. Дісталася сюди більшість лише з однією валізою з найнеобхіднішим, тому часто не мають ані змінної білизни, ані одягу та засобів гігієни. Тут, у приміщені організації, вони отримують усе потрібне. Буває, в день звертаються до тридцять осіб.    

 У цьому волонтерському центрі не покладаючи рук працюють і українки, і турки, які співпереживають Україні, адже, буваючи тут, просто закохалися в мальовничі краєвиди та красиві міста. Допомагають фасувати та сортувати товари студенти місцевого університету, які навчаються на кафедрі україністики. Приходять поволонтерити й біженці, які виїхали з Харкова, Маріуполя, Києва, Броварів. Працюють заледве не цілодобово.

Допомогу з Туреччини в Україну перевозять вантажівками. За місяць уже завантажено й відправлено 50 фур з речами для військових, медиків та постраждалих. Збирала цей гуманітарний вантаж не лише громадська організація, членом якої є Ася, а й чимало інших волонтерських осередків, які сформувалися у різних куточках цієї країни. Хоча, як зазначає жінка, тут підтримка від місцевих не настільки масова, як в Італії, Польщі чи інших європейських країнах.

– Уже більш як місяць я, як і кожен член товариства, де б не були, що б не робили – разом із вами, нашими земляками – розумом, душею і серцем, молитвами. З Маріуполем, Черніговом, Харковом – з усією Україною. Ми тут, як і ви там, ночами не спимо, бо невимовно переживаємо, адже у кожного з нас в Україні є родина: батьки, брати, сестри, діти, а також – друзі та близькі по духу люди. Вранці ми, щойно прокинувшись, не п’ємо кави, а дістаємо телефон, щоб дізнатися, яка ситуація в рідній стороні, – каже наша землячка. – Ми не переживаємо щодо пошуків роботи для того, щоб мати за що жити, зараз останнє віддаємо і увесь свій час присвячуємо збору допомоги, якої, знаємо, дуже потребують. Пізно ввечері, розходячись по домівках, не кажемо один одному «Добраніч», а прощаємося словами «Тихої ночі Україні». І так хочеться бути зараз разом з вами й пліч-о-пліч виборювати перемогу. Та оскільки це неможливо, то робимо усе, що в наших силах, тут – для ЗСУ, для добровольців, для тих, хто живе під обстрілами.   

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

пять × 5 =