Новини

Як володимирські союзянки відзначали 25-річчя «Союзу українок Естонії»

Архів
75 переглядів

Громадська організація «Союзу українок Естонії» свій 25-річний ювілей відзначила масштабним заходом, на якому не було традиційного підбивання підсумків роботи за цей період, адже усю увагу прикувала тема війни в Україні, допомоги біженцям, які знайшли тут прихисток, роботу й шанс розпочати своє життя спочатку. А дружна союзянська родина їм у цьому всебічно допомагала завдяки підтримці усього естонського народу. Заходи, присвяченні святкуванню ювілею діяльності «Союзу українок Естонії»,відвідалиголова ВГО «Союз українок»Ористлава Сидорчук і її заступниця Віра Чайковська-Тарликова, які поділилися своїми враженнями від знайомства з посестрами, які ось уже чверть століття у цій країні популяризують українську культуру й національну ідентичність,а також надають допомогу землякам у боротьбі з російським агресором.

Свій лік «Союз українок Естонії» веде із 1999 року. Утворилася організація під час значущого заходу – відзначення 100-річчя українських громад в Естонії. Наші земляки, яких доля закинула у цю країну, об’єднавшись, докладають зусиль задля популяризації української культури, проводять національно-просвітницькі заходи, свята, ярмарки, фестивалі.

«За цей час три сильні й активні українки очолювали організацію, й об’єднували за спільною ідеєю усіх землячок. У своїй роботі вони зосереджувалися на утвердженні української нації в Естонії. А коли в нашу країну прийшла війна, стали усіма силами допомагати. Тож упродовж усіх урочистих заходів лейтмотивом була подяка естонцям за підтримку України. Ця країна надала житло 75 тисячам наших земляків, які полишили Батьківщину через бойові дії. У відсотковому співвідношенні до кількості населення, показник в Естонії навіть більший, ніж у Польщі – 5,3 відсотка проти  4,5, – каже Віра Анатоліївна. –  Ця країна намагається надавати всебічну підтримку, поселити, забезпечити найперші потреби. Їхні центри зайнятості шукають варіанти, щоб працевлаштувати українців, у них навіть вакансії для наших земляків подаються окремим блоком, а ще кожна організація вважає за потрібне надати робоче місце українцям. Ми спілкувалися із нашими земляками і від кожного чули про те, що у цій країні їх зустріли з усією увагою й турботою. На знак вдячності естонському народові за надану допомогу у важкий час українці у Талліні висадили трояндову алею, вчать їхню мову, а головне – обидві нації дружно співіснують і комфортно себе почувають».

Під час урочистостей з нагоди відзначення 25-річниці діяльності цієї громадської організації, слова вітань великій союзянській родині лунали відпредставників посольства України в Естонській Республіці, Міністерства культури, Інтеграційного фонду. Виступила голова правління «Союзу українок Естонії» Лілія Іванченко, засновниця та перша голова цієї організації Лілія Чикальська. Зачитали вітальний лист від Євгенії Петрової, в.о. голови Світової федерації українських жіночих організацій. Також своїм досвідом під час дискусій щодо співпраці жіночих організацій у цій країні, адаптації на новому місті тих, хто приїхав сюди через війну на Батьківщині,поділилися викладачки, поетки, музикантки, представниці міжнародних жіночих організацій. Свій музичний дарунок презентували українські культурно-просвітницьке товариство «Стожари» міста Марду, товариство «Смерічка» селища Ойзу, земляцтво «Барвінок». Щирою й захопливою виявилася розповідьоднієї з перших союзянок, авторки слів гімну«Союзу українок Естонії» – 96-річної Мирослави Бучко-Юрісаар.

Окрім офіційної частини для посестер з України союзянки провели захопливу екскурсію, знайомлячи з краєвидами, пам’ятками, традиціями країни, у якій вони віднайшли не лише нову домівку, а й можливості для реалізації. 

«У дощовий день нам запропонували одягти дощовики й пізнати красу цієї неповторної країни, що знаходиться на східному узбережжі Балтійського моря. Наші землячки, які мешкають там уже тривалий час, із таким натхненням та захопленням розповідали про Естонію та естонців! Ми прогулювалися вуличками і відвідували тамтешні пам’ятки архітектури, і всюди нас привітно зустрічали. Староста римо-католицького костелу відчинив перед нами усі двері й показав величну красу культової споруди, таємничі підземні ходи і кабінети очільників церкви. Було приємно, адже з нами щедро ділилися описами, історіями й фактами. Посестри дбали, аби ми, як вони кажуть, на «велику Україну»привезли яскраві враження і частинку того тепла, якими діляться з українцями естонці. Ми, українці, які живуть на своїй землі, почуваємо себе єдиною, сильною, гордою нацією, а ті, хто живе у цій країні, горді, що представляють таку націю за кордоном, – каже Віра Чайковська-Тарликова».

Мала нагоду делегація з України відвідати традиційний естонський фестиваль національної культури.

«Ми отримали чудову нагоду пізнати, наскільки в естонців високасвідомість власної самобутності. До фестивалю тут усі ретельно готувалися й ніхто не міг собі дозволити його пропустити через затяжний дощ. Кілометрові колони, одягнених у національне вбрання дітей та дорослих, заполонили вулиці міста під час параду нацменшин. Надзвичайно атмосферним видався  фестиваль національної пісні, який тривав упродовж усього дня. Такий яскравий приклад естонців нас наштовхнув на думку, що ми теж повинні докладати ще більше зусиль задля популяризації національної ідентичності, культурної самобутності, щоб усе це передавати дітям таонукам. Патріот – не той, хто вбрався у вишиванку і підлаштувався під нову владу, а хто від батька-матері знає, що таке Україна і вшановує велич українців», – вважає Віра Анатоліївна.

До посестер в Естонію Ористлава Сидорчук і Віра Чайковська-Тарликова вирушили не з порожніми руками – везли сувеніри, виготовлені володимирчанками: жовто-блакитні квіти та сердечка, які у техніці валяння вовни виконала Світлана Літвінчук, а також вишитий рушник, який створила Тетяна Пагуба. символічно по краях полотна розмістилися написи «Союз українок» і «Союз українок Естонії» – перший з калиновими китицями, другий – з волошковим букетом. Відтепер у подальшій діяльності посестри цих двох осередків будуть разом працювати над втіленням численних ідей та ініціатив. Співпрацю між цими організаціями було закріплено відповідною Угодою.

«Жінки-союзянки, незалежно від країни, – це лідерки громадянського суспільства й дуже часто в партнерстві з міжнародними організаціями та урядами країн, у яких проживають, українські жінки сприяють організації діалогу й посередництва на різних рівнях для допомоги українцям та  Україні. Це особливо відчутно нині, коли триває війна. Активне жіноцтво  об’єдналось у допомозі.На плечі жінок лягла відповідальність за забезпечення фронту, за турботу про тимчасово переміщених осіб. Українки в Естонії, не збавляючи темпу, працюють на волонтерському напрямку, за що їм велика вдячність», – зазначила Ористлава Сидорчук.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up