На головну Новини Які газети читали у Володимирі у роки німецької окупації

Які газети читали у Володимирі у роки німецької окупації

15

Буває на полицях бібліотек трапляються видання, які хочеться перечитувати знову і знову. Особливо ті, які пов’язані з історією Володимира чи Волині. Їх є вдосталь у міській бібліотеці для дорослих.  Ми уже знайомили читачів з найвпливовішими українськимичасописами, які друкувались у Володимирі у першій половині двадцятого століття – до 1939 року, а це – «Досвітня зоря», «На варті», «Наше братство», «Рідна церква», «Ранок». Отож, продовжуючи досліджувати легальну пресу нашого краю,вибір впав на роки німецької окупації. І хоча про видавничу справу у Володимирі у період Другої світової війни не знаходимо жодних звісток, утім газети друкувались у сусідніх містах Ковелі, Любомлі, Горохові, Луцьку, також у Рівному, Кременці, Дубно, Хелмі, Кракові й Пінську. Звідтіля періодику привозили і у Володимир.

Після возз’єднання західних українських земель в єдину державу у вересні 1939 року радянська влада позакривала українські видання, натомість застосувала свою ідеологічну зброю – по всій Україні почали створювати нові органи комуністичної пропаганди. У їх числі і газета «Червоний прапор» (нині «Слово правди»), яка лише з проголошенням Незалежності України стала самостійною і вільною від партійної опіки.

- реклама -

Воєнне газетне лідерство «Волині»

З початком Другої світової війни та з приходом на Волинь окупантів українці пробували відновити часописи національного спрямування, але до них застосували гостру цензуру, свого часу так робили і більшовики. Утім, на окупованій Волині лишились деякі радянські видання, але всі вони залежали від німецької влади.Лідерство за масовістю в генеральній окрузі (губернії) – тимчасовій територіальній одиниці, утвореній німцями на окупованій території, утримувала «Волинь». Вона друкувалася 40-тисячним накладом і поширювалася по всій області, у Рівному, Києві, Харкові, Кривому Розі. У 1941-1942 роках газета  виходила раз у тиждень, з 1943 року – два рази (у четвер і неділю), в однойменному видавництві у Рівному на вулиці Адольфа Гітлера, згодом – в окружній друкарні на вулиці Німецькій.

 Головними редакторами були відомі особистості краю: Улас Самчук, Степан Скрипник, Андрій Мисечко, Петро Зінченко. Передплатна ціна газет у різні періоди коливалась від 50 копійок до двох рублів.

Також у Луцьку українською і німецькою мовами друкувались «Горохівські вісті» (редактор Анатоль Дублянський), «Клич» (Сергій Ковальчук), «Український голос» (Володимир Постригач), у Ковелі – «Ковельські вісті» (редактори – В. Бачинський, Леонід Лісовський, Євген Скрипнюк), у Любомлі – «Наші вісті» (Анатоль Булавка).

Становище української преси охарактеризував невідомий автор брошури «Цілі і методи німецької імперіалістичної політики на окупованих теренах»: «Немає на всій Україні свободи українського друкованого слова. Існує, правда, преса, призначена для України, та це в дійсності преса на українській мові, завданням якої є втовкмачити українцям їх роль раба у «Новій Європі» та виховати з українського народу смиренних ягнят, які дають себе без протесту, навпаки, з радістю вести під ніж німецького різника…».

Усі періодичні видання розповсюджувалися шляхом передплати та вільної торгівлі. За цим ретельно стежили окупанти. Зміст газет передбачав обов’язкове висвітлення політичної та військової тематики, передруки з німецькомовних журналів і газет, статей духовно-культурного спрямування, оголошень тощо, друкувалися обов’язкові та довільні рубрики. Серед обов’язкових – офіційні повідомлення німецького командування, міжнародні огляди та описи соціально-економічного, політичного та культурного життя міст і сіл Німеччини. Ці публікації пропагандистського змісту займали більшу частину газетної площі.

Періодичні видання проходили обов’язкову цензуру, а інститут цензорів створювався при кожній редакції. Вони несли персональну відповідальність за зміст публікацій, що друкувалися. Цензори забороняли місцевим журналістам проводити власні розслідування та висловлювати критичні думки, дозволяли виявити ініціативу лише при написанні статей на культуру тематику (нині їх можна почитати у книгах «Бібліографія української преси в Польщі (1918-1939 р.р.)», «Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 р.р.» за редакцією Ігоря Павлюка і Миколи Мартинюка).Уся інформація до газет генеральної округи надходила від органів окупаційної влади, німецькомовних інформбюлетенів – «Інформація і фото», «Політичний огляд», «Фотографії, листівки та підтекстовки до них», які випускав батальйон пропаганди, що діяв на теренах рейскомісаріату «Україна», частково бралася з радіопередач. Поширеним явищем був передрук матеріалів з інших газет, що виходили на окупованій території СРСР і в Німеччині.

Все ж, незважаючина цензуру, україномовні видання пропагували націоналістичні ідеї. Знаково, що у часописі «Голос Волині», який виходив у  Житомирі, серед вихідних даних дрібним шрифтом проглядався тризуб і напис «Слава Україні!». Директором і головним редактором газети був Юрій Гриненко. Також передруковувалися наукові дослідження відомих українських істориків, літераторів, праці яких були заборонені радянською владою, зокрема, Миколи Грушевського, Миколи Аркаса, Остапа Вишні.

Німецька ідеологічна  пропаганда мільйонними тиражами

Завоювавши Україну, окупанти намагалися свідомо стерти в українців почуття національної гордості та гідності. Цю роль мали виконувати засоби масової інформації. «Вищим законом для української преси є писати про заліковування ран більшовизму та здійснення місії будівництва «нової Європи», – витяг з документів рейхскомісаріату.

Для управління видавничою діяльністю в рейхскомісаріаті «Україна» існували державні та комерційні структури. Відповідальним за формування політики щодо періодичних видань було полуправління рейхскомісаріату, яке контролювало підвідділ преси. Так, 19 листопада 1941 року в Луцьку створене приватне «Німецьке видавничо-друкарське товариство з обмеженою відповідальністю», що опікувалося виданням німецькомовної періодики, гуртовою книготоргівлею. Місяцем раніше засноване товариство «Преса України», яке контролювало усі видавництва і друкарні.  Про широкий розмах інформаційної пропаганди свідчать такі факти: на початку 1943 року друкувалась 91 газета загальним разовим тиражем до мільйона примірників. Розповсюджувало пресу ще одне товариство «Українія». Його філії працювали у 65 містах (у тім числі й у Володимирі).Історики донині не мають єдиної думки щодо кількості німецьких періодичних видань, що виходили в роки окупації, утім, їх кількість сягає до чотирьох сотень.

Також окупанти через ЗМІ вчили селян господарювати. Для цього у серпні 1942 року було засновано «Сільськогосподарське видавництво Україна», де друкували україномовний та німецькомовний журнали для селян, ілюстрований селянський календар та бланки. Мистецькі запити забезпечувало засноване у грудні того ж року товариство «Ужитковий друк України».

Незалежні та націоналістичні «Краківські відомості»

 Більш-менш незалежним від гітлерівців та совєтів була газета «Краківські вісті», яка друкувалась в 1940-1945 роках в «Українському видавництві» у Кракові, пізніше – у Відні, і розповсюджувалась на окупованих територіях. Наприкінці 1945 року газета змінила назву на «Український шлях». Відповідальними редакторами  були Михайло Хом’як, Володимир Левицький, літературним – Костянтин Курилишин.

«Краківські вісті» – єдиний український краківсько-львівський часопис, що висвітлював життя українців здебільшого європейського континенту під час Другої світової війни упродовж тривалого часу. На сторінках газети вміщували багато матеріалів з історії України, аналізували спочатку польсько-українське, а потім радянсько-українське протистояння. Воєнні події у ньому подавали упереджено, а всю вину за початок війни перекладали на Велику Британію, Францію, Польщу, СРСР.  

Досить широко представлена історична та етнографічна тематика: українці отримали змогу відкрито говорити про своє минуле без втручання варшавських та московських цензорів, друкували багато персоналій відомих українських діячів, розвідок про життя окремих міст та територій. Міжнародну тематику доповнювали краєзнавчі розвідки. Коротко про події повідомляли рубрики «З Генерал-Губернаторства», «Вістки з краю», «З церковного життя», «З музичного життя», «З театральної залі», «З мистецького життя», «Учительський куток», «Студентські справи», «З нових книжок», «Спортові новини», «Фейлетон», «Веселий куток». У газеті друкували поетичні та прозові твори Богдан-Ігор Антонич, Ірина Винницька, Богдан Лепкий, Богдан Нижанківський, Улас Самчук, Василь Стефаник, Зенон Тарнавський,  Юрій Яновський та багато інших.

І наостанок

Як тільки радянська армія почала звільняти окуповані німцями українські землі, там одразу ж з’явилися газети. Вони тиражувались у військових друкарнях. Передовиці цих газет зверталися до українців як до «нащадків славних і хоробрих запорозьких козаків», закликали їх битися за Україну та за відродження щасливого довоєнного радянського життя. Журналістам дозволялося давати більш-менш об’єктивну оцінку історичним подіям.

Та як тільки війна залишила межі України, влада радикально змінила ставлення до українців. Патріотичні мотиви, що звучали в творах письменників та журналістів, стали приводом для переслідування. Не випадково саме тоді у Москві зародився злочинний проект Берії та Жукова про виселення українців до Сибіру. Совєти знову оголосили війну українським патріотам…

Готуючи  цей матеріал основними джерелами обрано фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, державного архіву Волинської області, «Бібліографію української преси в Польщі (1918-1939 р.р.)», «Хрестоматію української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 р.р.» за редакцією Ігоря Павлюка і Миколи Мартинюка.

Тетяна АДАМОВИ

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 × чотири =