Ці поетичні рядки відомого на Волині, та й за її межами, самодіяльного композитора і поета Олександра Каліщука, щодня підтверджує Валентина Протопоп – людина, котра не скорилася жорстокій долі.
Вперше журналістські дороги привели мене до неї ще понад сорок років тому, коли тільки почала працювати в редакції іваничівської газети «Колос». З тих далеких часів наші дороги хоча й не часто, але пересікалися. Тоді Валя разом із світлої пам’яті матусею Ганною Олексіївною жили в центрі селища. Вони завжди радо зустрічали всіх, хто переступав поріг їхньої невеличкої, але затишної оселі. Мама до останніх днів свого життя була опорою і віконцем у світ для донечки, яку біда спіткала у тринадцятирічному віці. Бо до цього часу Валя була жвавою і допитливою дівчинкою, бігала і веселилася з друзями. Страшний діагноз – м’язова дистрофія – раптом знерухомив тіло, хоча так і не зумів скувати холодом душу. Всупереч немилостивій недузі, дівчинка не впала духом, а своїм ентузіазмом та бажанням бути корисною людям, запалювала до життя тих, хто зневірився. Не пригадую жодної зустрічі, коли б її обличчя не сяяло посмішкою, а очі не горіли бажанням спілкування.
Господь наділив Валентину Протопоп багатьма неабиякими талантами і вона їх постійно розвивала і удосконалювала. Незважаючи на хворобу, наполегливо працювала. Пам’ятаю, як до кожного святкового номера «Колоса» замовляли їй малюнки, котрі ставали окрасою видання. З нами вона співпрацювала понад сорок років. Її творчість помітили колеги з обласної газети «Волинь», республіканської – «Сільські вісті», зі сторінок яких читачі також могли милуватися творчістю самобутньої художниці.
Щоб удосконалювати наділений Богом талант, Валентина Ростиславівна, наперекір хворобі, багато вчилася. Спочатку заочно здобула середню освіту, а потім вступила на факультет образотворчого мистецтва московського народного університету мистецтв. На той час вона вже захоплювалася не лише малюванням, але й вишивкою, випалюванням на дереві. Сама навчилася віртуозно володіти графічною технікою. Її роботи зачаровують неповторною манерою, вони філігранно виписані, сповнені тонкого ліризму, краси та вміння бачити прекрасне у звичайному та буденному. Неодноразово намальоване, вирізьблене чи вишите нею ставало окрасою виставок виробів народних майстрів під час творчих звітів аматорських колективів, районних та обласних виставок.
А першу персональну виставку ще у 2002 році організували у Волинському краєзнавчому музеї. У 2008 році з творчістю Валентини Протопоп знайомилися у Музеї гетьманства в Києві, наступного року – у музеї Миколи Островського в Шепетівці на Хмельниччині. Пізніше персональні виставки могли побачити відвідувачі світлиці-музею Тараса Городецького в Червонограді Львівської області, Старовижівського краєзнавчого музею, Національного музею літератури України у Києві, Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського, Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва та Центральної бібліотеки імені Т. Г. Шевченка для дітей у Києві, міжнародної виставки графіки «Графіка у Харкові». Творчий доробок Валентини Протопоп був представлений на другому всеукраїнському конкурсі ручної графіки в художній галереї і майстерні «Божієй і Маслюкова» (Київ). У пробудженій уяві відвідувачів її пейзажі та натюрморти виграють різнобарвною гамою, дихають таким рідним і звичним ароматом весняно-осіннього різнобарв’я, відлунюють цокотом копит по скованій морозом дорозі, гомонять дзюрчанням весняних струмочків, виспівують пташиними голосами, наповнюються звуками щоденних господарських клопотів. І хоча на багатьох полотнах невеликого формату майже немає людських постатей, та тут відчувається повна гармонія співжиття людини з навколишнім середовищем.
Одне із найперших уподобань ще юної на той час дівчини – вишивання. Не можна навіть описати красу її витончених робіт. Отож недаремно багато її вишивок, як, зрештою, і картин, помандрували до волинян, які проживають у Великобританії, Голландії, Німеччині, Канаді, США… А її малюнки пробачити світ у журналі «Наше життя», що видає Союз українок Америки.
Талановита, ніжна душею і в той ж час сильна особистість, Валентина Ростиславівна живе повноцінним життям: має надійних друзів, улюблену справу, цікавиться політичними та культурними подіями у світі, країні, громаді. А ще вона – постійно у пошуку, спілкуванні. До неї часто звертаються письменники і поети з проханням проілюструвати те чи інше видання. Творами цієї художниці проілюстровані книги Віри Хом’як, Олександра Матійка, Іллі Темертея, Лариси Шахової, Йосипа Струцюка, Миколи Свербія, Ольги Соколовської, Анатолія Можаровського та інших. До речі, 2012 року вийшов у світ альбом творчих робіт Валентини Протопоп «Пори року». Це видання присвячене творчості художниці в галузі графічного мистецтва, у ньому вміщено понад двісті ілюстрацій.
За вагомий особистий внесок у розвиток народного мистецтва, відродження і популяризацію образотворчого мистецтва, активну життєву позицію Валентина Протопоп удостоєна багатьох нагород – дипломів, грамот, відзнак. Її величезний творчий доробок свідчить про безмежну силу волі цієї світлої жінки – прикутої до ліжка, але незламної духом. 4 січня на її життєвому календарі заяскравіла ювілейна дата – 65 років від дня народження. Найпершою, звичайно, привітала сестра Віра, яка після смерті матусі стала ангелом-охоронцем для Валі. Давно вже живуть у її скромній, але світлій і затишній оселі у невеличкому селі Древині, що поблизу Іванич. Втішені тим, що їхнього дому не оминають добрі люди. Немало їх прийшло й того дня, аби побажати ювілярці довголіття і нових творчих здобутків. Адже творчість дає їй снагу, окрилює. Двері їхньому дому завжди відкриті. А Валентина Ростиславівна гріє людські серця теплом, засіває їх добром та позитивною енергією, слугує прикладом того, що й справді – якою б доля не була – життя прекрасне.
Валентина ПЕТРОЩУК
