Цього тижня у Володимир з черговою допомогою для громади завітали представники німецького міста-партнера Цвікау – це уже 67 поїздка для голови благодійної організації «Партнерство заради України» Карла-Ернста Мюллера і перша для обербургомістрки Констанс Арндт. Під час пресконференції за участі місцевих медіа гості розповіли про підтримку, яку німецький народ надає Україні і тим тисячам українців, які знайшли прихисток у Цвікау, про напрямки подальшої співпраці і враження від перебування у міській громаді.
За словами міського голови Володимира Ігоря Пальонки, завдяки партнерству з німецьким Цвікау вдалося втілити багато корисних проєктів, тож виникла можливість поліпшити якість послуг для місцевого населення. «Від міста-партнера ми отримали рентген-апарат для ТМО, автомобіль швидкої допомоги, вантажівку МАN і бобкат для КП «Полігон», а ще – Citroen Jumper. Тож дякую пані Констанс і Карту-Ернсту Мюллеру, всім мешканцям міста за допомогу, яку вони надають Володимиру», – сказав очільник громади.
«Посаду обербургомістрки міста Цікау я обіймаю четвертий рік, тому рада нагоді побачити на власні очі витоки отої дружби-партнерства між нашими громадами, яку започаткував пан Карл-Ернст. Їхала сюди з почуттям упевненості, без боязні, не зважаючи на ту складну ситуацію, в якій знаходиться Україна. Радію, що з допомогою жителів, а також підприємств Цвікау нам вдалося надати допомогу вашому місту. Я побачила, куди ця допомога пішла. Мене дуже гарно прийняли, я почуваю себе тут щасливою», – сказала Констанс Арндт. І спершу запитання журналістів були адресовані були саме їй.
– Скільки часу триває ваш візит і які перші враження від міста?
– Разом із днями приїзду і від’їзду – чотири дні. Я приїхала з місцевості дещо гористої, тому мене вразили оці широкі краєвиди. Познайомилася з історією вашої країни і міста, адже з екскурсією ми відвідали визначні місця, почули багато цікавої інформації.
– У чому бачите перспективу для майбутніх спільних проєктів з нашим містом?
– Хочеться, щоб допомога від німецької сторони не була пов’язана з війною і необхідністю виручати у такий складний час, щоб ця війна швидше закінчилася і можна було співпрацювати вже у цивільній сфері, ділитися досвідом. І щоб наші наступні проєкти були проєктами мирного часу.
– На перший погляд, Володимир – європейське місто?
– Якщо говорити загалом, то так, хоча, звичайно, це різні світи. Є дуже багато відмінностей. Але разом з тим помітно, що останнім часом багато зроблено, відремонтовано. Ми побували у лікарні, вона виглядає практично так, як у нас. Класні кімнати у школах мають такий самий вигляд, як у нас.
-Чи є у Цвікау біженці з України, яким чином їм допомагаєте?
– У нашому районі близько трьох тисяч біженців з України. Вони самоорганізувалися, долучаються до благодійних проєктів, стараються призвичаїтися до нового життя, діти відвідують дитячі садочки і школи, дорослі стараються знайти роботу, хоча мовний бар’єр іноді є перешкодою для цього. Люди, які оселилися у нашому місті на початку війни, не думали, що залишаться надовго, надіялися незабаром повернутися додому. Але зараз перспектива дещо змінюється, тому частина планує залишитися. І це є деякою проблемою і для України, бо велика частина освічених, молодих людей покинула країну.
–Запитання до обох міських голів: чи помітили ви різницю у напрямках діяльності міських очільників в Україні та Німеччині і місцевого самоврядування?
Констанс Арндт: Я вважаю, що організація роботи адміністративних органів у містах подібна. Однакові питання вирішуємо: громадянин приходить до бургомістра з проблемою і він мусить її позв’язати. Але у якихось деталях багато відмінностей. Учора ми говорили про роботу у сфері охорони здоров’я – у нас зовсім інша система і підхід. І ще одне, що нас робить дуже подібними – це те, що і у пана Ігоря, і в мене немає достатньо грошей, щоб втілити всі ідеї, які хочемо.
Ігор Пальонка: Наша громада включає не лише міську, а й сільську територію, тож мешканців села часто турбують проблеми інші, ніж містян. Але загалом, ситуація подібна. Стосовно медичної галузі – підходи різні. Ми багато доклали зусиль, щоб наша лікарня стала кластерною.
– Пані Констанс, а що б ви хотіли перейняти в українців?
– Завдяки цій поїздці я знатиму, де знаходиться Володимир, з яким відбувається співпраця. Перебуваючи в іншому місті, стараєшся побачити все, що цікаве для тебе. Дуже мало було часу, щоб усе осягнути, але пан Ігор розповідав, як багато зроблено за три роки. І я собі бажаю: от би нам за три роки стільки зробити.
– Нещодавно діти з громади їздили на відпочинок у Цвікау. Розкажіть, як він організовувався, хто був до того залучений?
– В адміністрації міста є співробітник, який відповідає за організацію цієї співпраці. Він безпосередньо спілкується з міським головою, з пані Катериною (начальницею відділу міжнародної діяльності та туризму, – авт.). Саме він організував і програму заходів, і поселення дітей. В один із днів із ними зустрічався пан Карл-Ерст. Я у цей час знаходилася в іншому місці, тому не мала можливості особистого спілкування, але багато чула про це гарних відгуків, в тому числі і з преси (міський голова Ігор Пальонка продемонстрував газетну статтю про відпочинок володимирських дітей у Цвікау під заголовком «Українські діти розповідають про війну», – авт.)
-Чи спілкуєтеся ви з мешканцями міста через соціальні мережі? У яких пабліках ви є?
– Маю особисті сторінки в інстаграмі і фейсбуці, веду їх сама, реагую на усі повідомлення від жителів міста.
– З критикою стикаєтеся?
– Звичайно. Дуже багато.
– За що найчастіше критикують?
– За дороги, за програму міського свята. Запитують, чому це робите, а не інше. Були погані дороги, почали їх ремонтувати, то тепер люди скаржаться на незручності, що скрізь ремонт. Когось не влаштовують години роботи плавального басейну. У людей різні погляди, бажання і бургомістру доводиться балансувати, щоб постаратися виконати найбільш важливі побажання.
– Як вам дороги в Україні?
– Вони подекуди кращі, ніж у Цвікаву. Ми багато гарних нових доріг бачили на шляху сюди і Карл-Ернст розповідав, що й коли було відремонтовано. У Цвікау, як і у всій Німеччині, багато доріг потребують ремонту. Є старі спортивні зали, старі дитячі садочки…
– Чи є у вашому місті представники російської діаспори? Чи діють російські бізнеси?
– У Цвікау чимало переселенців з республік радянського союзу – не тільки з росії, а й Казахстану, Узбекистану, інших країн. Але вони приїхали давно і їхня присутність не так помітна, як українців. Люди по-різному ставляться до подій в Україні, ведуться дискусії з цього приводу. Цвікау знаходиться на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, в якої довгий час були свої стосунки з республіками колишнього радянського союзу, багато людей старшого покоління навчалися в СРСР, тож після об’єднання Німеччини, деякі зв’язки залишилися. Дружба з росіянами формально існувала, але не була тісною.
Вплив війни в Україні відчувається й у Німеччині, довелося змінювати систему отримання енергоносіїв. Це великі виклики для нас, і це відчувається в повсякденному житті. Є люди, які не задоволені ситуацією. Але переважна більшість жителів Цвікау солідарні з Україною, стараються допомогти. Ми, проїжджали повз вокзал, бачили солдатів, які вирушали на фронт, зустрічалися з воїнами у лікарні, відчули цю ситуацію і це дуже впливає на прагнення допомагати далі. Можна, звичайно, дискутувати про якісь помилки, які були зроблені раніше, інші питання, але якщо з танками захоплюють чужу територію, то реакція має бути однозначною, потрібно захищати свою батьківщину. Пояснюю це мешканцям Цвікау на прикладі захоплення межі ділянки сусідом. А тут танки…
-Скільки у Цвікау міст-партнерів у Німеччині та за кордоном?
– У Західній Німеччині містом-партнером є Дортмунд, Яблунець – у Чехії, і є ще одне місто-партнер у Китаї, і в серпні відвідаю його.
– Пане Карле-Ернсте, яка за рахунком для вас ця поїздка?
– Якщо додати найпершу поїздку, то це буде уже 67-а. А взагалі, я 66 разів організовував і привозив сюди допомогу. Сьогодні ми були у Ласкові, з якого починалося це партнерство. Зібралися на кухні з представниками громади, вони мені подарували торт. Цей торт був п’ятидесятим. Я не їм тортів, але це такі невеличкі приємні дрібниці, з них складається життя, і вони притягують.
Я теж веду сторінку у фейсбуці, куди часто надходять прохання дати грошей на різні потреби. Раджу людям звертатися до міської влади. А наша організація старається надавати допомогу, яка буде корисною великій частині населення. Цього разу привезли кілька генераторів, частину з яких куплено за кошти міста Цвікау, частину – за гроші нашої спілки. Їхні продавці просили передати вітання Україні, висловити їхню солідарність з вами.
-Пане Карл, ви показуєте фото – хто на ньому?
– Це мій дядько Ернст (на першому фото). Він похоронений у Ласкові, його брат Карл загинув і похований під Полтавою. Бабуся (на другому фото з дідусем) завжди переживала, казала, що їй не вдасться побувати на могилі її молодшого сина. І коли я був біля цієї могили у Ласкові, звернувся до неба: «Бабусю, я тут». Уперше в громаду я приїхав у 2005 році.
Валентина ТИНЕНСЬКА
