Новини

Яніна Соколова «Ми живемо для того, щоб бути щасливими. Тепер я це точно знаю»

Архів
27 переглядів

   Нещодавно мені випала унікальна нагода поспілкуватися з відомою журналісткою і телеведучою, на «рандеву» з якою хочуть (і часто бояться) потрапити чи не всі представники політичного і культурного бомонду країни, авторкою гострого контрпропагандистського проекту Яніною Соколовою. Для онлайн-видання Yakaboo ми говорили про книжку, яку вона нещодавно видала. Проте ця розмова вийшла за межі суто літератури. Тож, гадаю, і читачам «Слова правди» у святкові дні буде цікаво прочитати це життєлюбне інтерв’ю з відомою українкою.

Яніна Соколова кілька місяців тому ошелешила своїх шанувальників, зізнавшись, що воно мала онкозахворювання. Поки інтернет-користувачі жваво обговорювали її сміливі і яскраві інтерв’ю, вона відчайдушно боролася з раком. І поборола його. І незабаром вирішила розповісти публічно про свою історію боротьби з онкозахворюванням, для того, аби підтримати інших хворих на рак людей і зміни ставлення до них і до цієї хвороби в нашому суспільстві. Результатом її ініціативи став мультимедійний проект «Я, Ніна», який включає в себе музичний кліп, художній фільм і книжку.

Остання уже вийшла друком у видавництві #книголав, її телеведуча написала у співавторстві з письменницею Олею Купріян. Головна героїня їхньої історії – відома жінка, зірка телебачення, у якої діагностують рак. У книжці детально, відверто і щиро описано, як вона проживає цей період – від встановлення діагнозу до перемоги над хворобою, як складаються її стосунки з рідними, у кого вона знаходить підтримку і яким викликом онкозахворювання стає для неї та її шлюбу.

18 грудня відбулася перша презентація книжки, а вже наступного дня ми з Яніною говорили телефоном про те, як разом із Ольгою працювала над цією історією, де провела межу між автобіографічністю і художнім текстом, і про що розкаже читачам її «Я, Ніна».

   – Яніно, який момент з презентації виявився для вас найзворушливішим?

– Мабуть, це те, що люди, які прочитали книгу і прийшли на цю зустріч, висловлювали свої емоції. Говорили про те, що це одна із найщиріших книг, яку вони читали. Була категорія людей, які мали онкозахворювання, і в цій книзі знайшли підтримку. Безумовно, я вдячна всім друзям, які прийшли мене підтримати. Дуже зворушливо бачити мера столиці Віталія Кличка, котрий прийшов на презентацію книги, яка розповідає про боротьбу з раком, – це символічно і знаково. Загалом це був дуже різний за емоціями, але дуже позитивний вечір.

   – Чому, готуючи мультимедійний проект «Я, Ніна», з-поміж форматів обрали, серед іншого, і формат книги? Адже якщо говорити про охоплення аудиторії, то воно значно нижче, ніж у кіно- чи телеформату.

– По-перше, ті формати, які я веду на телебаченні, і ті, які ми робимо в інтернеті, розраховані на людей, котрі люблять і вміють думати. Тому я не сумнівалася, що читання книги буде органічним продовженням процесу мислення, який відбувається під час перегляду наших ефірів. Моя аудиторія, мої глядачі люблять читати. Я знала, що вони з радістю сприймуть таку щиру історію від мене, і вона матиме попит. Розумію, що книга зараз не є достатньо масовим продуктом культурного споживання, а читання – таким популярним способом проведення дозвілля, як телебачення або гаджет. Та все-таки у нас нація, яка має досить високий відсоток тих, хто любить читати і цінує гарну літературу, що може зробити їх трохи кращими, ніж було до читання. Тому  – книга.

– Чи складно було наважитись довірити іншій людині можливість разом з вами розповісти цю історію? Як працювалося у співавторстві з Олею Купріян?

Важко було не довірити комусь, а скоріше самій собі розказати про ці найщиріші емоції і переживання, які мене супроводжували в цей період. Але це було на перших порах, коли я сама починала писати, потім надиктовувала, коли ми з Олею зустрічалися. А потім ми вплели в цю книгу історії кількох жінок, зокрема Олі, яка, як виявилося, а я цього не знала до початку спільної роботи, також мала онкологію, в неї був рак щитовидної залози. Тож дві жінки у творчому тандемі створили книгу, в якій розповідають про долю ще кількох жінок, сублімовану в художній сюжет, в якому всі персонажі вигадані, але всі переживання і емоції справжні. Мені здається, що це просто магія якась, яка в певний момент просто з неба під’єдналася до нас і почала працювати у вигляді цієї книжки.

З Олею співпрацювати дуже легко, вона справжня професіоналка. Я – людина, яка любить писати. Але систематизувати це все в художню історію, скомпонувати за всіма законами літератури, з кульмінацією, зав’язкою, розв’язкою і хитросплетіннями певних частин, які будуть доцільними в певному фрагменті книги, – це така вища письменницька математика. Тому я дуже рада, що зі мною була не просто професіоналка, але ще й дуже хороша, думаюча, відкрита людина, яка допомогла створити цей твір. З Олею легко працювалося ще й тому, що ми з нею на одній хвилі відчуття цього світу. Хоча характером і, можливо, баченням певних речей різні. Втім, нас поєднала ця книга. І я впевнена, що така наша «різність» у характерах якраз прекрасно зіграла на результат.

Баланс  між правдою і вигадкою у текстах на основі реальних подій втримати важко. Як би там не було, а багато читачів асоціюватимуть головну героїню книжки із вами. Де ви провели «червону лінію» для своєї відвертості, за яку у книзі вирішили не заступати?

Я абсолютно однакова в реальному житті і в телевізійному, намагаюся бути щирою в усьому, що роблю, і не сказала б, що у мене взагалі є якісь червоні лінії. У книзі ми описали історію Олі, історію мою… В тих переживаннях, які нас супроводжували, все абсолютно чесно і детально й навіть інтимно. Тобто якщо говорити про емоції, описані в книжці, то вони відверті і щирі. Але сюжет – так, це повністю фікшн.

   – Поза тим ваші герої, очевидно, мають реальних прототипів?

– Деякі із них точно. Це, безумовно, лікарі. Історія  в лікарні, коли героїня щойно прокинулася після операції, а поруч із нею жінка голосно читала молитву, – це епізод, який я дійсно пережила в реанімації. Мама головної героїні частково списана з прототипів. Ми не хотіли змальовувати буквально, але намагалися показати стосунки наших родичів із нами в цей період.

Але ці персонажі – це не моя мама, не мій чоловік. Макс, близький друг головної героїні, – його прототипа фактично немає, це такий сублімований образ. Події, які супроводжували героїню поза особистим життям, і причетні до них персонажі, вони переважно були справжніми. А коли йдеться в сюжеті про особисте, ми намагалися сублімувати. Головна лінія, любовна – сублімовані образи і події.

Описана у книжці ворзельська квартира – справжня. У мене дійсно є така квартира в лісі, де я люблю проводити час наодинці, один день на тиждень чи на два, коли нема активних зйомок  і є можливість хоча б на вихідних один день відпочити.

– У цій історії ви досить багато і відверто говорите про різні фізіологічні аспекти хвороби. Без цього, очевидно, неможливо розповісти її переконливо. Чи не було побоювань, що українські читачі, звиклі до літератури «високої» полиці, злякаються аж такої відвертості?

– У мене взагалі по життю такий слоган «Be different or die». Якщо ти по життю не керуєшся свободою (а свобода, як говорив Любомир Гузар, це можливість робити добро) і якщо ти затиснутий у якихось рамках, то тобі від цього некомфортно жити і це створює токсичність як для тебе, так і для мистецтва. А книга – це мистецтво. Тому в мене не було жодних перепон щодо чесності оповіді. Кожен, хто буде читати цю історію, знайде там себе. Бо дійсно багато інтимних моментів, які ми там окреслюємо, вони супроводжують людину і з раком, і без нього. Просто тому, що всі ми люди.

Я намагаюся бути людяною у всьому, що я роблю. Мені здається, що це запорука і мого внутрішнього спокою, комфорту і щастя, і того, що мені не треба нічого ховати. Ну і людей, які це цінують, цю справжність. Тому ми намагалися показати всі перипетії і бути справжніми для читача, щоб він наодинці з книгою відчув, що поруч сидимо ми з Олею. Мені здається, нам вдалося. Принаймні я це розумію з тих фідбеків, які маю.

   – Для кого насамперед ви писали цю книжку? Для тих, хто має свою історію боротьби з раком, для їхніх близьких чи для тих, хто ніколи з цією хворобою близько не перетинався?

– Я писала цей текст для сучасного українця, який, іноді через власний страх або через ментальні забобони не знає, ким він є. Я б хотіла, щоб через цю книгу люди знайшли в собі силу жити кожен день як останній, пам’ятати, що в житті немає нічого важливішого, ніж любов, ніж ваша власна свобода. І тільки коли люди це відчують, вони будуть по-справжньому щасливими.

Хочу, щоб мої читачі не забували перевіряти своє здоров’я, профілактично здавати чек-ап тести хоча б раз на рік, які можуть визначити присутність ракових клітин в організмі. І зрозуміли, що варто максимально оточити себе тими, кого любиш ти і хто любить тебе. І тоді кожен день буде приносити щастя. А ми живемо для того, щоб бути щасливими. Тепер я це точно знаю.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up