Серед жителів нашого міста є люди, які можуть пишатися своїм родоводом, адже історія їхніх рідних тісно переплітається з історією України. Якось вона завітала до історичного музею Ольга Волчак, яка розповіла про свого дідуся Євгена – священника Василівської церкви, якого дуже поважали люди.
Євген Герштанський народився 21 січня 1904 року у селищі Шацьку на Волині в сім’ї священника Іосифа, який теж був сином священника Василя Герштанського. Мама Євгена – Тетяна Аксентіївна теж походила з роду духовенства Назаркевичів (мала 9 сестер). Батько Іосиф помер у молодому віці.
Євген Герштанський навчався у Луцькій гімназії. З досліджень знаних волинських краєзнавців Наталії Пушкар і Тетяни Яцечко-Блаженко дізнаємося, що ця українська гімназія функціонувала у 1895-1939 роках. Спочатку вона була виключно чоловічою, згодом там стали навчатися і дівчата. Цей освітній заклад став осередком згромадження національно-патріотичних діячів, серед її вихованців і відома сенаторка Ірина Левчанівська.
Після закінчення Луцької гімназії Євген Герштанський навчався у Кременецькій духовній семінарії, як і всі чоловіки-священники з його роду, який налічував понад 300 років. У 1925 році закінчує семінарію по першому розряду. У тому ж році отець вступає на теологічний факультет Варшавського університету, у якому навчається до 1930 року. У той час студенти православного віросповідання могли навчатися лише на факультеті теології цього університету, решта факультетів були доступні лише католикам.
В університету отець Євген навчався разом із ще одним видатним володимирчанином – істориком і археологом Олександром Цинкаловським. Дослідник Владислав Роговий писав, що у 20-30 х роках минулого століття у варшавських вищих навчальних закладах навчалося понад 400 студентів з України, багато з них перебували у скрутному матеріальному становищі, тому з метою їх підтримки було створено Варшавське товариство допомоги українським студентам.
Цікавим для краєзнавців документом з цього періоду в житті отця Євгена є програма святкування дворічного ювілею факультету теології університету. Цей документ, що датується 1927 роком, зберігається у сімейному архіві онуки священника. У цій програмі згадуються тогочасні духовні особи, викладачі православного відділення факультету, зокрема такі науковці як професор Ф. Кшишталовіч. З документу стає зрозумілим, що на урочистостях виконувалися духовні пісні, як українські, так і польські.
У 1934 році отець Євген отримує ступінь магістра богослів’я Варшавського університету. У 1929-1930 роках він був учителем Закону Божого у містах Почаїв і Кременець. У лютому 1930 року архієпископ Олексій Громадський висвячує нашого земляка у сан ієрея, його посилаюти служити служить у місто Барановичі в Білорусії. А з березня 1933-го до березень 1936 року Євген Іосифович – священник у білоруському місті Городище. Проте йому хотілося повернутися на рідну Волинь, спочатку приймає парафію у селі Колодинка , а від 1936 року стає вікарним священником в Успенському соборі у Володимирі.
У грудні 1941 року отець Євген призначений настоятелем Василівської церкви.
Євген був одружений із Варварою, яка перед весіллям написала лист до майбутньої свекрухи з проханням прийняти її як доньку.
Важливим штрихом до портрету цього священника є спогади його внучки Ольги Ігорівни Волчак (Горун): «Жити було важко, дідусь з бабусею ніколи не вирізнялися з-поміж своєї пастви, жили дуже скромно. Пам’ятаю, як бабуся штопала вечорами ризи і підрясники дідусеві. Але тоді всі люди бідно жили. Бабуся розповідала, що дідуся викликали до КДБ і намагалися залучити до співпраці, але він відмовився. Мабуть, тому не мав високих звань, яких не можна було тоді отримати без дозволу партії. Добре пам’ятаю, як часто до нього приходили прихожани за порадою і дідусь завжди допомагав їм. Поговоривши з людьми, він зачинявся в кімнаті, щоб помислити над тими питаннями, з яким до нього зверталися. Він дуже багато молився, поважав усі конфесії…»
Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник історичного музею
На фото: Євген Герштанський з дружиною Варварою і донькою Тетяною