На головну Інтерв'ю Ювілейні підсумки, клопоти і плани «Стародавнього Володимира»

Ювілейні підсумки, клопоти і плани «Стародавнього Володимира»

57

Державному історико-культурному заповіднику «Стародавній Володимир» виповнилося 20 років. Створений відповідно до постанови уряду в 2001 році, офіційно запрацював з 1 січня 2003 року. За десять років, впродовж яких установу очолювала Романа Кучерява, вдалося зробити чимало у сфері паспортизації пам’яток, що перебувають під опікою заповідника, організації його діяльності, проведення реставраційних робіт на деяких об’єктах. З 2013 року і донині заповідником керує Володимир Пикалюк.

З нагоди ювілею «Стародавнього Володимира» ми поговорили про основні досягнення, щоденні клопоти і найближчі плани заповідника.

- реклама -

– Володимире, на посаду директора ви прийшли з відділу культури, але в самому заповіднику доти не працювали. Як відрізнялися очікування і реальність?

– Пригадую, як, відповідаючи на перші запитання журналістів, ділився грандіозними планами і був переповнений ентузіазмом втілювати їх вже і зараз. Задавалося, за рік би ту туристичну інфраструктуру зробили, стародавні вали відновили. Але коли починаєш працювати, розумієш, що чимало часу і сил забирає робота з документами – погодження, затвердження, проекти, вся ця бюрократія. Особливо коли йдеться про пам’ятку національного значення, як-от Вали Городища. Для цього потрібна гора проектної документації, під якою ентузіазм та енергія трішки пригасають і починається поступова реальна робота.

І реально вона, з різних причин, тягнеться роками. У 2016 році, заповідник, як установа й управління культури ініціювали створення ескізного проекту реконструкції Валів. Він затягнувся на рік, але уже затверджений, Міністерство культури прийняло позитивне рішення у 2018 році. У тому ж році розробили проект на будівлю всередині Валів. Там запланували інтерактивний музей археології із залученням інтерактивних технологій, клуб історичної реконструкції, картинну галерею, конференц-залу, адміністративні приміщення. Але коштів на його експертизу не виділили ні в нас, ні в області ні в тому році, ні в наступному. У 2021 році «випросили» гроші на завершення виготовлення проектної документації на Вали Городища (без будівлі) і маємо перспективу взяти участь у грантових проектах для їхньої реставрації. До кінця року має пройти затвердження цього проекту у Мінкульті.

– До речі, раніше йшлося про можливість включення Валів Городища до програми «Велика реставрація». Чому ж не вдалося це здійснити?

– Ми вчасно подали заявні документи на проект «Реставрація, пристосування, музеєфікація пам’ятки археології національного значення «Городище – Вали ІХ-ХІІІ століття» в комплексі земляних валів замку». Загальна сума проекту – 35 мільйонів 156 тисяч 300 гривень. Але Міністерство його не підтримало, з аргументацією, що пам’ятка перебуває в комунальній власності (заповідник – комунальний заклад, а вона в нас на балансі). Але начебто в наступному році ці обмеження мають зняти, тому будемо подаватися знову. На «Велику реставрацію» подавали і проект щодо костелу Іоакима та Анни, за цією програмою він також не пройшов, але є перспектива відреставрувати костел у рамках міжнародної програми.

– Які ще пам’ятки, окрім згаданих, зараз у фокусі вашої уваги?

– Для розуміння читачів хочу пояснити: історико-культурний заповідник – це наукова організація. На нас також покладені обов’язки збереження, нагляду й інформування органу охорони культурної спадщини (зокрема, управління культури, з питань релігії та національностей ВОДА). Тому раз на квартал проводимо обстеження і складаємо акт з фотофіксацією всіх пам’яток.

Однак заповідник не є установою, яка виділяє кошти. Нерідко до нас звертаються із таким запитом релігійні громади, просять фінансування на реставрацію пам’яток, які у їхньому користуванні. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», саме користувачі несуть відповідальність за об’єкт та повинні дбати про нього. Користувачам законом не забороняється звертатися в установи, які можуть допомогти фінансово – міської чи обласної ради, міністерства. На жаль, заповідник до такого переліку не належить. Єдине, що можемо у цій ситуації, – скерувати їхні звернення у відповідні інстанції і згодом проінформувати заявників про отриману звідти відповідь.

– На яких об’єктах зараз ситуація вимагає найпильнішої уваги і фінансової підтримки?

– Повних реставраційних робіт з-поміж об’єктів культурної спадщини, певно, найбільше потребує костел Іоакима та Анни, який стоїть на площі. У ньому протікає дах, відповідно, можуть бути порушені несучі конструкції даху, а це може призвести до біди. Фасад через затікання води лущиться, карниз руйнується, відпадає. З-під даху ростуть дерева, щороку спільними зусиллями стараємося їх звідти прибирати, бо коріння руйнує будівлю.

Є проблемні моменти в Успенському соборі, де теж протікає дах: коли дощить, доглядальниці храму мусять підставляти миски і відра. Потребує комплексної реставрації і критий гонтом будиночок з дзвіницею. Моніторимо ситуацію з будівлею пожежної частини, в якій з’явилася тріщина. Пожежники кажуть, що вона не збільшується, але стежити за цим треба. Ремонтувати дах і оновити фасади потрібно і у Василівській церкві. Собор Різдва Христового потребує фасадних робіт, в не найкращому стані комплекс будівлі монастиря, де нема водовідведення й гідроізоляції, через підвищену вологість частина будівлі з внутрішньої сторони руйнується. Загалом ремонтувати більшою чи меншою мірою потрібно кожен об’єкт історико-культурної спадщини.

На щастя, є такі користувачі, які ретельно дбають про стан пам’яток. Особливо хочу похвалити отця Сергія з Миколаївської церкви: громада храму повністю своїми силами робить ремонт, підтримує в належному стані огорожу і браму, на подвір’ї також завжди порядок, при цьому вигляд пам’ятки зберігають незмінним. Постійно старається підтримувати лад в комплексі колишнього домініканського монастиря адміністрація Центру професійної освіти, от зараз підрихтували вежу, а також перекрили дах будівлі колишньої єврейської школи Талмуд-Тори. Успенський собор самостійно доглядає за капличкою: провели реставраційні роботи, зробили гідроізоляцію, поштукатурили, провели опалення. Зараз ремонтують мури довкола собору і в’їзну вежу.

– Ви наголосили на тому, що заповідник – установа наукова. Як саме ведете наукову роботу?

– На момент, коли  очолив заповідник у 2013 році, тут проводились щорічні спільні конференції з обласним краєзнавчим музеєм. Бо з часу його створення моїй попередниці, а нині колезі Романі Кучерявій довелося мати справу з величезними обсягами “паперової», організаційної роботи та складання документації необхідної для того, щоб установа запрацювала. Був розроблений та затверджений Генеральний план розвитку заповідника «Стародавній Володимир». Проведені рятівні археологічні дослідження частини пам’ятки археології національного значення – городище «Вали» та розпочаті ексгумаційні роботи. З 2005 року та кілька років поспіль держава виділяла кошти на проектно-кошторисну документацію та реставрацію об’єктів культурної спадщини, за якими заповідник проводив моніторинг.

До того часу я працював у культурі і розумів, що нам треба показувати свою науково-дослідницьку роботу ширшому загалу і перебирати приклад Луцька, де регулярно відбуваються наукові конференції – тим більше, що наше місто дає чудовий матеріал для досліджень. Ми тісно спілкувалися з Анатолієм Силюком, який тоді був директором краєзнавчого музею, спільну конференцію «Минуле і сучасне: Волинь і Волинське Полісся», присвячену Володимиру і 1025-річчю хрещення Київської Русі, провели у 2013 році, а першу самостійну, але за підтримки луцьких колег, через два роки, вона була присвячена Успенському собору.

У 2016 році нарешті започаткували власну наукову конференцію, щоб про Володимир знали, чули і говорили у наукових колах. Довго не могли визначитися з назвою, але зрештою всім припав до душі варіант, запропонований Світланою Федосєєвою – «Хроніки Ладомирії». З тих пір вона відбувається фактично щороку, гуртуючи довкола нашої історії широке коло науковців з різних куточків України. За матеріалами конференції видаємо збірники матеріалів, які стають в нагоді наступним поколінням істориків та краєзнавців, учням та студентам. Планували таку конференцію і до 20-річчя заповідника, але стали на заваді обмеження «червоної» зони.

Також у 2014 році започаткували видання спогадів старожилів. У 2015 році робота зі збору спогадів оформилася у проект «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», відтоді щороку видаємо нові томи споминів про місто, записаних нашими співробітниками.

У науковій діяльності незамінними є наші наукові співробітниці –  Орися Вознюк, яка не лише сама займається дослідженнями, а й надихає на краєзнавчу роботу багатьох людей, та Світлана Федосєєва, яка вміє з дрібки інформації «накопати» цікаве і глибоке дослідження. До слова, за свою роботу вони цього року нагороджені обласною  премією імені Цинкаловського. Не раз наші наукові співробітники були удостоєні обласних грамот і подяк за наукову роботу та організацію в місті культурних заходів.

– Навіть в умовах не надто щедрих бюджетів заповідник веде активну видавничу діяльність. За 20 років які можете виділити найбільш знакові видання?

– Окрім власне книжок і збірників ми одними з перших у місті взялися за виробництво інформаційної та сувенірної продукції – буклетів, магнітів, листівок, путівників тощо.  У 2015 році видали довідник «Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський», де зібрали інформацію про всі пам’ятки, в тому числі і місцевого значення, які належать до заповідника. Тут є й унікальні історичні світлини, які показують, як виглядали ці будівлі майже сто років тому, і кольорові фото сучасного на той момент вигляду об’єктів.

Важливим проектом стало перевидання книжки Олександра Цинкаловського «Княжий город Володимир», для втілення якого тісно співпрацювали з Львівською обласною науковою бібліотекою імені В.Стефаника, де зберігається перше видання. Нам вдалося оцифрувати оригінальні фотографії. Кошти залучити вдалося завдяки одному з тодішніх депутатів обласної ради. Вийшло не просто якісне, а й естетично привабливе видання в темно-синій оксамитовій палітурці з тисненням.

   Підсумком великої дослідницької роботи стало видання книжки «Сім вечорів з Наталією Грабарчук-Цинкаловською». Упродовж року Орися Вознюк та Світлана Федосєєва збирали матеріали, проводили дослідження в архівах, вивчали родинне дерево Олександра Цинкаловського. Власне, за це й удостоєні премії імені цього вченого. Вторік ми також видали спогади Макса Шехтера «Щоденник вчителя» – це й щемлива особиста історія автора, і дуже цінний матеріал для дослідження міської історії.

– При святі про це говорити не годиться, але не можу не поцікавитися: з якими труднощами стикається заповідник у своїй роботі?

– Пов’язані вони з фінансуванням – воно у нас надзвичайно скромне. По суті, покривається гола ставка зарплати, якісь мінімальні канцтовари, ліміти на оплату енергоносіїв теж доволі обмежені. Розуміємо, що пандемія, вторік попереджали, що 2021 рік буде важким, але схоже на те, що наступний – ще важчим. Планувати якісь стратегічні завдання, які заповідник перед собою ставить, з таким підходом нереально. Хоча щороку розписуємо плани на майбутній рік.

–  Поділитеся, що заплановано на 2022?

– Орися Анатоліївна і Світлана Анатоліївна працюють над повноцінним виданням книжки про Володимир у міжвоєнний період, від кінця Першої світової війни й повернення до міста польської влади до початку німецької окупації у 1941 році. Це буде інформативне ілюстроване видання, в яке увійдуть розповіді про установи, які діяли в той час, місця, людей. За час, відколи стартував проект «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», ми зібрали дуже багато інформації, в тому числі «живих» історій. Є унікальні світлини, дуже приємно, що люди, знаючи про те, що ми вивчаємо життя міста різних періодів, нам їх несуть, ми оцифровуємо і зберігаємо.

Продовжуємо проект і надалі, збірник «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» в наступному році вийде вже вдев’яте. Тішить, що зараз практично не шукаємо охочих – вони самі зголошуються, запрошують сусідів, рідних, знайомих, поділилися спогадами про місто і життя в ньому.

Щодо роботи на об’єктах, то найбільші надії і плани на Вали Городища. Там уже провели роботи з благоустрою, прибрали стару водонапірну вежу, окультурили насадження, демонтуємо котельню. Щоб з весни, коли буде змога залучити кошти, одразу почати роботи на цьому об’єкті, додаючи йому туристичної привабливості.

Стратегічно – нам треба розвивати туризм у місті. Спільно з ТІЦом, музеєм. Потрібен комплексний підхід: не тільки зробити один об’єкт, а цілу інфраструктуру, щоб турист міг лишитися на довше – побачити площу, погуляти в парках, відвідати концерт чи інший культурний захід. Тому, наприклад, важливо, щоб нарешті відбулася реконструкція площі. Це допоможе у популяризації міста, налагодженні співпраці з заповідниками Луцька, Дубна, щоб вони пропонували своїм гостям візити і до Володимира. Бо наразі місто представлене фактично лише об’єктами сакрального мистецтва, які цікаві вибірково. Звісно, туристи приїздять, і навіть здалеку: влітку зустріли на валах людей з Сум, які почувши про наш об’єкт, зацікавившись ним. Останнім часом туризм переформатувався: приїздять сім’ями чи компанією друзів, а невеликими екскурсійними автобусами, і це теж треба враховувати.

Також продовжуємо створювати ексклюзивну сувенірну продукцію. Найближчим часом плануємо видання збірки листівок з дивовижними малюнками авторства художниці Надії Яцини, яка зобразила головні пам’ятки міста красиво, цікаво і деталізовано. Така підбірка стане вишуканим сувеніром для гостей Володимира. Обов’язково запросимо містян на її презентацію.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 × один =