На головну Новини З вірою у Великоднє диво перемоги добра над злом: переселенці зі східних...

З вірою у Великоднє диво перемоги добра над злом: переселенці зі східних областей зустріли свято у Володимирі

100

Великдень на Волині. Зустрічати тут свято Воскресіння Христового довелось багатьом переселенцям з районів, де ведуться активні бойові дії. Пів тисячі внутрішньо переміщених осіб знайшли прихисток в гуртожитку Володимирського педколеджу. У п’ятницю, напередодні свята, до них навідались начальники обласної та районної військових адміністрацій Юрій Погуляйко і Юрій Лобач, заступник начальника ОВА Юрій Гупало та міський голова Ігор Пальонка. Окрім традиційних великодніх продуктових наборів та духмяних пасочок привезли й ужитковий інвентар, щоб люди почувались комфортніше, адже вони приїхали сюди практично без будь-яких речей. Кожен привіз із собою лише свою печальну історію про те, як війна змінила усе їхнє життя…

Тікали від обстрілів та бомбардувань, користуючись евакуаційними ешелонами, де в одному плацкартному відділенні на чотири полиці розміщували 10-15 осіб: дорослі просто сиділи, дітям по черзі давали поспати, а всю дорогу на руках тримали котиків і песиків, полишити яких на загибель просто не могли. Таких, хто виїхав усією родиною, – одиниці. Серед переселенців переважно жінки і діти, літні пари.

- реклама -

Начальника ОВА Юрія Погуляйка зустріли як свого, адже родом він із Луганщини, працював в Маріуполі. Посипались запитання, головне з яких – коли можна буде повернутись додому? Юрій Михайлович розповів про ситуацію на фронті, про те, що вже розпочались роботи із відновлення багатьох звільнених українських міст, про програму президента, відповідно до якої в безпечних областях держави розпочинається будівництво житла для людей, чиї домівки знищили російські окупанти. А от повертатись поки не радив – наразі це доволі небезпечно, та й у багатьох випадках просто нікуди. «Допоки не буде перемоги і можливості повернутись, ми будемо допомагати усім, чим можемо, без тимчасового прихистку не залишитесь» – запевнив людей посадовець.

Нинішнє їхнє помешкання облаштоване мінімальними зручностями, найбільша перевага – кухня, де люди можуть готувати самостійно. Посудом та продуктами їх забезпечують міська влада і волонтери. Постачання свіжого хліба та м’яса організувала Волинська ОВА. Чим можуть, допомагають місцеві мешканці, за що переселенці вдячні володимирчанам.

Самі ж вони розповідали, як жили раніше у прекрасному Маріуполі, на мальовничій Харківщині, у древньому Чернігові, у козацькому Запоріжжі та шахтарському донецькому краї. Говорили українською. І запевняли, що попри близькість до кордону, покидати Україну не хочуть.

«Що там на ізюмському напряму! Відбили атаку?», – з надією запитують мами непосидючих хлопчаків. Та розповідають, що коли виїжджали на початку березня зі свого Ізюма, їхні будинки ще стояли, щоправда, уже без вікон. А от крутезні велосипеди точно вкрали російські мародери, – у цьому жінки не сумніваються. Тут потихеньку обживаються. На щастя, для дітей знайшли такі ж гуртки, як удома, – дзюдо і футбол в місцевому спорткомплексі, тож улюблені спортивні заняття хлопцям полишати не довелось.

Маленький хлопчик з Харківщини, так схожий очима зі своєю мамою, серйозно представляється: «Русік, Руслан Антонович» (на знімку). І ніяковіє. Все правильно, підбадьорюємо його, адже навіть малюкам в цей час потрібно знати прізвище, імена батьків, місце проживання. Хоча, розповідає мама Світлана, коли їхали евакуаційною електричкою, 22 години не випускала з рук його долоньку, а в усі кишеньки розклала записки із контактними даними родичів, бо дуже боялась, що загубиться в юрбі. Тут їм з сином набагато спокійніше, менше повітряних тривог. Тільки погода незвично холодна, на Слобожанщині уже тепло…

«А ви були на Донеччині?», – цікавиться літня жіночка зі Слов’янська. І коли починаю описувати, що мені сподобалось у її рідному місті, заледве не плаче. Розмовляємо про Слов’янський педуніверситет, де випускали найкращих дефектологів, жартуємо про те, що колись усі визначні місця в тому місті носили ім’я Артема, обговорюємо Великодні традиції. «У нас до кошика, окрім паски, крашанок і ковбаси, ще кладуть сало, обов’язково хоч невеличкий шматочок, а також пляшку «Кагору». От сиру і масла, як на Волині, класти не заведено», – розповідає мешканка Слов’янська. А на зауваження, мовляв, дещо «веселіший» східноукраїнський пасхальний кошик, тож наступний Великдень поїдемо зустрічати на Донеччину, пожвавлюється усе товариство. Всі, всі без винятку хочуть додому.

І всі як один напередодні найбільшого християнського свята, що знаменує перемогу добра і світла над злом та темрявою, бажають, щоб і вони, і нові друзі, яких зустріли тут, на Волині, могли вже за рік приїхати в оновлені, відроджені і мирні міста на Сході України.

Юлія ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

5 × 1 =