Новини
Сьогодні
20.07.2024

За плечима було майже сорок років військової служби…

Володимирська, Головне, Громади, Лайфстайл
2213 переглядів

15 червня минають перші роковини з дня трагічної загибелі полковника Сергія Кузьміна. Біль від утрати дорогої людини, друга, наставника, командира не вщухає, а пам’ять про нього бережуть усі, хто знав і поважав його. А мали честь бути знайомим із щирим патріотом України, кадровим військовим його побратими з різних куточків України, де доводилося упродовж майже сорока років нести службу. Сім із них Сергій Кузьмін обіймав посаду командира 59-го зенітно-ракетного полку, що дислокувався у Володимирі. Розповісти про нього редакцію попросили його однополчани.

Він мріяв про військову службу з дитинства. Гордився дідусем і бабусею, які були учасниками Другої світової війни, й рівнявся на них, адже знав, що найважливіша місія людини – захищати свою Батьківщину. Після закінчення школи в рідній Славуті на Хмельниччині юнак став курсантом Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища. У той час познайомився зі своєю майбутньою дружиною – землячкою Галиною.

«Сергій приїздив додому на канікули, тож ми мали змогу провести деякий час разом. Він був дуже начитаним, спортивним, цілеспрямованим, поважав маму, дідуся з бабусею. Легко зумів підкорити моє серце», – пригадує Галина Юріївна.

Коли закохані одружилися, чоловік, який лише робив перші кроки на військовій службі, зумів перевестися у Славуту, де деякий час мешкало подружжя. Та сім’ї військовослужбовців рідко знаходяться довго на одному місці, тож і Кузьміним доводилося знову й знову переїздити і облаштовуватися у різних містах України. Рівне, Хмельницький, Львів, Київ… З кожним із цих міст пов’язаний певний життєвий період, там відбувалися особистісні й професійні зростання. Та осіла сім’я у Володимирі, який став для них другою домівкою. З 2005 по 2012 рік Сергій Кузьмін тут служив командиром 59-го зенітно-ракетного полку.

Він був відповідальним і принциповим, вимогливим і справедливим, розумним і дисциплінованим, тож своїм прикладом показував підлеглим, що військову службу потрібно нести з честю й усією відповідальністю, постійно навчатися і відшліфовувати професійну майстерність, адже під час бойових реалій це допоможе зберегти життя та виконати поставлені завдання. Саме тому він так принципово ставився до навчань на полігонах. Постійно разом із підрозділом їздив у Крим, де тоді  розміщувалася навчально-тренувальна база ЗРП. Він знав усі тонкощі військової служби свого напрямку й розбирався у наявній техніці, тож, здавалося, навіть за звуком міг визначити, якщо є якась несправність.

– Сергію подобався тихий Володимир, природа тутешніх країв. Він був затятим рибалкою й мисливцем, тож навіть служачи в інших військових структурах, коли повертався додому, то відпочивав тут душею, – ділиться дружина Героя.

Тут у Володимирі і Галина Юріївна стала військовослужбовицею, адже підписала контракт із ЗСУ. Служила у 51-й бригаді, 14-й, а зараз у 39-му ЗРП.  Коли у 2014 році почався напад російських військ на Україну, подружжя виконувало свої завдання у складі різних військових підрозділів, тож і спілкувалися здебільшого по телефону. Повномасштабне вторгнення застало пані Галину на Луганщині, куди вона наприкінці 2021 року поїхала на ротацію, а її чоловік на той час був у Києві, де обіймав посаду начальника центру оперативної підготовки. Він передавав свої знання й уміння фахівцям, які покликані були обороняти повітряний простір України. Часто по своїй службі їздив на різні напрямки фронту, де несли службу військові підрозділів протиповітряної оборони.

Сергій Кузьмін багато вчився. У 2017 році закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, вивчав англійську мову, писав докторську дисертацію у Харківському виші.

За час своєї служби, а це майже сорок років, неодноразово отримував нагороди та відзнаки, серед них, зокрема, орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Любив справу, якій присвятив своє життя. За самовіддану службу Сергія Кузьміна поважали усі, хто стикався з ним у роботі. Він був хорошим прикладом офіцера для підлеглих і побратимів. Гордістю для своєї родини, дружини, сина й доньки. До речі, син Максим пішов слідами батька і теж став військовослужбовцем, нині він боронить Україну від знавіснілих ворогів.

Життя Сергія Кузьміна обірвалося під час виконання службового обов’язку у дорожньо-транспортній пригоді. Тоді загинув ще один володимирчанин підполковник Сергій Конопатський. Обидва Герої присвятили військовій службі значну частину життя, а коли почалася війна, стояли на захисті своєї Батьківщини. Вічна пам’ять захисникам України!

Валентина ТИНЕНСЬКА

Коментарі
Теги: 59-й ЗРП, командир, Сергій Кузьмін
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up