На головну Новини За своє життя я викосив стільки, що й не уявити

За своє життя я викосив стільки, що й не уявити

78

Павло Романюк – найстарший житель Свійчева. «Так, так, я з 1928 року», – підтверджує інформацію про себе та охоче розповідає про справи минулих літ.

Родина Романюків була не місцевою, переїхала до Свійчева з Хворостова у 1936-му. Через рік не стало батька, а чоловіча робота лягла не плечі дітей. У 12 років Павло взяв у руки косу, а в 14 уже мусив косити 2 гектари сінокосу на спілку з кимось із односельчан. А ще ж своїх 12 моргів землі треба було обробляти…

- реклама -

«За своє життя я викосив стільки, що багатьом і не уявити. Пшениці тоді сіяли мало, бо вона була надто делікатна, а в основному – жито. Для збору пшеничного врожаю користувались серпами, а жито клали в покоси за допомогою звичайної коси. Далі формували снопи, які складали у півкопи – по 30 штук. Потім все це переносили в клуню, біля якої хтось молотив зерно власною молотилкою, хтось замовляв її у сусідів чи родичів. А горох, гречка і просо не могли чекати довго обмолоту, тож хто не мав спеціальних агрегатів. мусив молотити вручну, ціпом», – пригадує Павло Андрійович. Він розповідає, що рік тому ще міг викосити садок і подвір’я, картоплиння на городі, а тепер уже ноги болять, тож мусить ходити «на чотирьох» – з двома палицями. З тієї ж причини не ходить і до церкви, хоч вона й зовсім поруч, але вистояти кілька годин з ціпками, каже, не зможе.

Про своє життя чоловік оповідає так: «На тваринницькій фермі провів 32 роки, працюючи з ранку до ночі. Тоді здоров’я свого не шкодував. Був і підвожчиком, і корів випасав, а ще кожну третю ніч заступав на охорону території. Та й так увесь день – тільки встигай вертітись: січку запарити, дістати буряків з кагату, а мене посилали туди, бо у вузький прохід я, як найменший, міг легко прослизнути, нарізати ці буряки на корморізці…Словом, важка та сільська праця. А куди подінешся? Дружина не працювала, я мусив сім’ю утримувати”. А поза роботою, каже Павло Андрійович, улюбленим заняттям було плетіння кошиків. Може і б зараз ще цим займався, та нікому лози заготовити.

«Моя дружина, Царство Небесне, дожила до 91 року. І я довгожитель. Ми дуже пізно побрались – мені було уже 33, вона на рік старша. Мабуть, через те Бог дав нам надолужити втрачений в молодості час довгим спільним життям. Виростили доньку і сина, маю трьох онуків і двох правнуків», – розмірковує чоловік. А також відкриває секрет довголіття. Виявляється, він практично не їсть м’яса, деколи тільки нежирний шматочок. «Молочко, сметана, сир, варенички – ото їжа», – посміхається Павло Андрійович, позує до знімку і бажає усім здоров’я.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 × три =