Новини

Забуте «царське» кладовище між Лісками та Писаревою Волею

Історія
145 переглядів

На їхніх могилах ростуть гриби та ялини. Величезний дуб розкинув віти, ніби охороняє місце останнього спочинку тих, чиї імена стерла історія. Уже кілька років тут ніхто не прибирає, дерев’яна огорожа розвалюється. І якби не височезний хрест жоден перехожий не здогадався б, що тут між велетенськими дубом та сосною, кладовище.

Це невеличке, 10 на 25 метрів, місце вічного спокою лежить посеред лісу між Лісками та Писаревою Волею. Дістатися до нього можна дорогою, але це ще той квест. Лісовий шлях у жахливому стані, подекуди ями такі глибокі, що здається автівка, як загрузне, то вже сама і не виїде. Забігаючи наперед мушу сказати, що так і сталося. Буквально якихось 600 метрів не доїхали до Писаревої Волі, як застрягли в калабані.

На цвинтарі ледь вдалося нарахувати 24 могили. Без хрестів. Могили дуже просіли та щільно вкриті сосновою хвоєю, але обриси ще вгадуються. За років два, навряд чи, це можна буде зробити. Завалилася місцями і огорожа, прогнила та поросла мохом. Ще тримається високий хрест, але й від нього вже відпала поличка на яку ставили свічки та клали квіти.

Довгий час прибирала ці безіменні могили уже нині покійна Марія Дуда. Певне, вона могла б розказати чимало фактів за кладовище. Побутує версія, що в цих лісах в роки Першої світової розташовувався прифронтовий польовий шпиталь, але не знати російської чи австрійської армії. Поряд з шпиталем було розташоване кладовище, де проводились захоронення воїнів, які померли від ран та хвороб, а також тих, хто загинув на полі бою. Напевно, могили раніше були позначені хрестами, які не збереглися, некрополь ніде офіційно не позначений і відповідно не знаходиться під охороною.

Ці могили мовчать, але слухають. Як шумить у верховітті ліс, як потріскують дерева, як співають птахи, як минає час…Там поховані люди, які любили і яких любили. Їх сповивали материнські руки і хрестили, коли проводжали на війну. Хто вони, ці сини Першої світової? Ніхто не назве їхніх імен навіть посмертно, невідомі вони тут на землі, але відомі у Бога.

83-річна старожилка Писаревої Волі Ольга Сватко, до якої все ж потрапляємо після того як місцевий фермер Володимир Петрук витягнув наше авто, мало що знає про це кладовище. Лише кілька разів підкреслює його назву – «царське» і додає, що воно не виникло в часи Другої світової, а є старішим.

-То, кажете в лісі застрягли? То невже ту дорогу від Лісок до нас не можна прогрейдерувати? – обурюється жінка. – У мене внучка щодня велосипедом на роботу в Гайки їздить, бо машиною там не проїдеш. А для нас це хороша дорога до любомльської траси, де часто ходять автобуси, бо з тої сторони від Білина автобус не ходить через ями на дорозі. І ще ми тою лісовою дорогою їздимо в Руду на цвинтар.

Якщо відійти від теми, то дійсно, доїзд до Писаревої Волі досить проблематичний. Хоч тут мешкає лише дві родини, але й вони заслуговують на елементарну дорогу, адже фермерують, вчителюють та воюють. Онук Ольги Сватко Андрій після поранення повернувся у бойовий стрій. Звісно, місцевій владі легше розвести руки та списати це село в категорію вимираючих замість того, щоб  хоч трішки поліпити життя тих, хто ще там живе?

Мешканка Лісок Людмила Вербич теж знає за кладовище в лісі, з розповіді мами Тетяни Цицюк. Пригадує, як їй забороняли  у цім місці збирати гриби, бо там поховані воїни, які померли від чуми під час Першої світової. Жінка каже, що раніше отець Борис Гідзинський служив на цьому цвинтарі панахиду. На жаль, отець нині в лікарні і не зміг зі мною поговорити та розказати, коли востаннє там поминав померлих.

Краєзнавець Сергій Яровенко надзвичайно зацікавився цвинтарем. Сам контактував з кількова волинськими краєзнавцями, які спеціалізуються на дослідженні некрополів часів Першої та Другої світових воєн. Втім, без результату: «Мої друзі – старезні краєзнавці не відають. Хоча, в мене є версія, правда, пізнішого часу. В травні-червні 1944 року, в районі Ліски – Писарєва Воля стояли  підрозділи 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової. У тому ж районі був їхній польовий шпиталь. Тож, можливо, це поховання тих часів».

Війна триває доти доки не поховано останнього солдата. Для цих безіменних солдатів вона закінчилася у лісі між  Лісками та Писаревою Волею. Дуже не хочеться, щоб ці могили зникли, занадто багато маємо нині стертої пам’яті. Лісовий солдатський цвинтар просить його впорядкувати. Чи це під силу нам, живим? Так, було б бажання. Підсипати могили, поновити огорожу і прогрейдерувати дорогу аби помолитися сюди зміг дістатися священик.

Ярослава КОЛОСКОВА

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up