На головну Новини Замість священницької ризи – військова форма, замість весілля – похорон

Замість священницької ризи – військова форма, замість весілля – похорон

237

Тиждень тому місто та район вчергове схилило голови у жалобі – від ворожої кулі загинув іще один Герой із Володимирщини, уродженець села Льотниче Ілля Струк. Військовослужбовець легендарного 503 окремого батальйону морської піхоти загинув на бойовому посту 17 червня. А через три дні на площі Героїв відбулось велелюдне прощання із бійцем,  який захищав Україну на Донбасі з 2014 року. Сліз не могли стримати ані рідні та друзі, ані військові побратими та містяни, котрі прийшли провести в останню путь молодого хлопця, чиє життя обірвалось так рано разом із усіма його мріями та сподіваннями. 1 серпня Іллі Струку мало виповнитись  лише 25 років…

Ілля Струк мріяв стати священником і навіть вчився заочно у Почаївській духовній семінарії. Проте війна, яка увірвалась у його життя, перекреслила усі плани – у 2014 році несподівано для багатьох 19-річний юнак вирушив добровольцем на фронт, звідки повернувся додому лише у домовині. Коровай, яким мали частуватись рідні та друзі на весіллі, яке планував невдовзі, куштували уже на його похороні.

- реклама -

Зростав Ілля Струк у багатодітній сім’ї, де серед чотирьох дітей був наймолодшим і, як кажуть сусіди, найбільш працьовитим та добрим. Родина жила незаможно, всі тулились в однокімнатній квартирі. Вісім років тому пішов з життя батько, з яким був дуже близьким наймолодший Ілля, адже саме йому передалась татова заповзятість до праці та щирість.

«Ми з дитинства товаришували, адже жили у сусідніх будинках. Хоч і вчились у різних школах, проте у селі гуляли в одній компанії. Серед  хлопців він був найдрібнішим, але всі його любили за те, що завжди готовий допомогти і змалку був людиною слова», – розповідає друг дитинства Андрій Садовський.

Так само позитивно про Іллю відгукуються і вчителі ЗОШ №1, де він навчався. Класний керівник Оксана Рибай розповідає, що за всі роки навчання не пригадує, щоб у хлопця хоч раз була незадовільна поведінка. Іллю у школі характеризують як товариського, позитивного і життєрадісного юнака, який піднімав настрій усім навколо, умів бути справжнім другом,  на якого завжди можна було покластись.

Років з тринадцяти Ілля прислуговував у Свято-Миколаївській церкві у Володимирі. Йому ця справа настільки подобалась, що навіть думав пов’язати своє життя зі священництвом. Одного разу він попросив товариша Андрія, який на той час уже декілька років прислуговував у соборі Різдва Христового, навчити його дзвонити у дзвони. Вистачило лише одного невеликого майстер-класу, аби Ілля почав самостійно сповіщати дзвонами про службу у своєму храмі. За ревне служіння Іллі навіть вручили спеціальну церковну нагороду – орар.

«Ілля був першим з Льотничого, хто поїхав на Майдан. Одного разу зателефонував йому, питаю, куди пропав, бо його тоді навіть із сільради шукали, а він відповідає, що в Києві на Майдані. За декілька місяців знову телефоную, а він каже, що уже в добровольчому батальйоні  Нацгвардії. Вперше ми побачились через півтора року, коли Ілля повернувся додому після отриманого поранення у ногу. І це вже був далеко не той дрібненький хлопчисько, яким я його бачив востаннє, а змужнілий чоловік із зовсім іншими життєвими поглядами», – розповідає далі Андрій Садовський.

Після реабілітації Ілля Струк на деякий час повернувся до священництва – їздив прислуговувати до Низкиницького монастиря і навіть вступив на заочне відділення Почаївської духовної семінарії, де боявся комусь розповідати, що служив в АТО. Та невдовзі хлопець підписав контракт і став матросом 503-го окремого батальйону морської піхоти, де був гранатометником.

Побратими, з якими Ілля служив в одному підрозділі, розповідають, що останні пів року молодий чоловік почав активно займатися спортом. Бігав, приводив себе до ладу, бо планував весілля. А ще збирався вступати до війського вишу, адже хотів стати офіцером і вже навіть подав документи до навчального закладу після того, як отримав «зелене світло» від командирів.

«Хтось має бути там і повинен захищати Україну», – сказав Ілля своїй вчительці Оксані Рибай під час їхньої останньої випадкової зустрічі у місті. І він захищав свою рідну землю до останнього подиху… Хоча за офіційною інформацією боєць загинув від кулі снайпера, проте побратими, котрі привезли його тіло на Волинь, натякали на те, що того дня «прилетіло» до них щось значно серйозніше. Під час обстрілу  під Торецьком, що біля окупованої Горлівки на Донеччині, поранення отримало близько десятка бійців, але основний удар прийняв на себе Ілля.

Увечері 17 червня соцмережі зарясніли дописами про загибель уродженця Володимирщини у зоні проведення ООС, а наступного дня пресслужба Командування морської піхоти підтвердила це офіційним повідомленням – «під час виконання бойового завдання у зоні ООС на Донеччині, внаслідок ворожого обстрілу загинув боєць 503-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ старший матрос Ілля Струк».

Втрату побратима підтвердив також 503 ОБМП. «Братику, ми ніколи не забудемо тебе! І зробимо так, щоб ворог теж запам’ятав!» – йдеться у дописі  на ФБ-сторінці батальйону. Загиблий володимирчанин Ілля Струк – друга бойова втрата Об’єднаних сил у червні.

Тіло полеглого Героя доставили до Луцька 19 червня на кілька годин пізніше, аніж це передбачалось спочатку. Автомобіль із позначкою «200» двічі ламався у дорозі. Наче не хотів Ілля повертатись додому… У Луцьку біля Свято-Троїцького кафедрального собору відслужили панахиду. Попрощатися із Іллею прийшли його побратими, представники влади та духовенства. А вже наступного дня з Героєм прощались у Володимирі-Волинському та у рідному Льотничому, де усі його пам’ятають як Іллюшу – доброго хлопчика із чуйним серцем та світлою душею.  Місцем останнього спочинку для Героя стало кладовище села Поничів.

Тетяна ІЗОТОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

чотирнадцять − девять =