Новини

Замучено за любов до України

Культура, Новини
142 переглядів

Цього  вірша  на  пожовтілому  від часу  шматку  паперу  приніс до редакції наш читач.  Він  не знав, ні хто його написав, ні як він потрапив  між сторінки книгу, де  він його  знайшов. Але ці  римовані слова так запали чоловікові у душу, що він вирішив, що варто, щоб  їх прочитало якомога більше людей. Адже  вони, крім того, що проймають  душевним болем, актуально звучать і нині, коли  Україна знову потерпає від свого так званого  старшого брата, який знову хоче її поневолити. На  зворотному боці аркушика з написаним  чорнилом  віршем  зроблений олівцем напис, який ми прочитали як «Прощай, Стефку» і  дата 6. Х 1956 р.  Можливо, хтось з читачів  газети впізнає цього вірша  і розповість  про те, як  склалася його  чи її доля.  Редакція  нашої газети буде вдячна за такий відгук.

 

Доля

Доле моя нещасная,

Яка ти лукава, водизмя по Сибірі,

На Урал загнала.

А як вийду та подивлюсь

Згори у долину, то згадаю свою тиху любу Україну.

Куди гляну – кругом тайга,

Всюди ліс дрімая,

О, Господи, за що тяжко

Ти мене караєш?..

Кругом – гори кам’янисті, нависли обриви,

А по горах, куди глянеш, самітні могили.

По них давно скот пасеться, ніхто не боронить.

Діти батька дожидають, рясні сльози ронять,

Що верне батько з неволі, їм доля всміхнеться,

А на батьковій могилі скотина пасеться.

Ніхто вістки не подасть їм, хотяй би скупої,

Щоб не ждали свого батька з сторони чужої.

Ніхто хреста не поставить на його могилі,

Добрим словом не пом’януть діти його милі.

Бо не знають, що їх батька вже в світі немає.

В чужій землі спочиває, в далекому краю.

За що його замучено, за яку провину?

За те, що любив безмежно рідну Україну.

Коментарі
Теги: "Володимир, доля, Україна
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up