На головну Історія Заповідник «Стародавній Володимир» презентував нову книгу спогадів

Заповідник «Стародавній Володимир» презентував нову книгу спогадів

81

Одразу два томи спогадів містян, зібраних у рамках проекту «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», презентували у культурно-мистецькому центрі співробітники державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». Вторік, на жаль, такий захід провести не вдалося через карантинні обмеження, тож зараз  презентували видання  і 2020-го, і 2021 року.

Директор заповідника Володимир Пикалюк розповів, що проект «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», триває із 2014 року, і підсумком щорічної роботи є видання спогадів. За цей час співробітники заповідника зібрали відомості про історію міста з міжвоєнного періоду, дізналися про традиції, культуру, побут і долі людей. З певного моменту вирішили дати виданням підзаголовок «Людські долі», бо вони тісно переплітаються з буденністю і культурою того чи іншого часу, а події, які б не відбувалися в місті, насичені історіями людей – безпосередніх учасників і свідків. Такі спогади цінні не лише для читання у сімейному колі: їх використовують науковці, краєзнавці, історики у своїх публікаціях.

- реклама -

У виданні 2021 року спогадами поділилися Оксана Венгровська, Наталія Авдієнко, Віра Оніщук, Євгенія Герко, Раїса Сурмик, Любов Мосійчук (Ростопчина), Майя Нагорняк, Галина Савіна, Антоніна Солодуха-Лисюк, Ростислав Чапюк, Мирослава Захарова, Лілія Завгородня, Світлана Ярова, Володимир Сєдой, Світлана Цигульова. Також до нього увійшли спогади Анн Казимирскі – уривок з книжки «Свідок жаху», які  переклала Тетяна Шевчук, наукова співробітниця заповідника. А Володимир Музиченко додав фрагмент власного перекладу спогадів Янкеля Завидовича, якими поділився його внук.

Вдячність за те, що відгукнулися і відкрили широкому загалу спомини, часто дуже особисті і болісні, висловила співробітниця заповідника Світлана Федосєєва. Вони разом із Орисею Вознюк та Романою Кучерявою спілкувалися зі старожилами міста, записували і опрацьовували їхні розповіді. «Ці спогади – це пазли, з яких складається наша історія. Підручники розповідають її загальними фразами. Спогади допомагають поглибити, показати,як місто змінювалося, росло, як кожна людина переживала події. І це безцінно», – зауважила Світлана.

У залі зібралися більшість із тих, чиї розповіді увійшли до збірок. Володимир Пикалюк запросив усіх охочих розповісти декілька слів про події, про які йшлося у їхніх спогадах. Серед тих, хто зголосився виступити, особливо проймала розповідь Любові Храновської, яка розповіла про трагічну долю їхньої родини у часи Другої світової війни.

«Мої дядьки загинули в тюрмі. Наймолодший, Іван, 19-річний студент, який навчався у Львові, був страшно закатований. Перші «совєти» прийшли і арештували, як приїхав на канікули. Його брат Федір був уже жонатий, мав піврічну дитинку, то приїхали і його забрали. Як німці наступали, їх розстріляли у тюрмі. Коли відкрили браму і  дозволили рідним забрати тіла, мама і тітка жахнулися, стільки крові було по стінах, підлозі в коридорах. Іван був такий вимучений, що пізнали тільки по одежі. Поховали в Зимному, поставили пам’ятник «під дуба», написали, що загинули за волю України. Але як прийшли другі совєти, то ту могилу наказали підірвати, а на її місці зробити яму і скидати у неї сміття».

А молодші брат і сестра Івана та Федора теж пішли воювати за Україну, в УПА. Андрон, на псевдо «Соловей», загинув під Свинарином. А Надя протрималася в криївці до 1949 року. Рідні сподівалися, що жива і зуміла десь за кордон втекти. А дізналися потім, що загинула в Риковичах. Ще встигла там, у підпіллі, вийти заміж, народилася у подружжя донька Ярослава. А коли стало неможливо дитину в криївці тримати, віддала місцевій жінці, та дівчинку вдочерила. От тільки зв’язковий здав їх. Надю і її чоловіка оточили і постріляли, жінку, що взяла собі маленьку Ярославу, кинули в тюрму, а саму дитину відправили в дитячий будинок.

Багато десятків років минуло, поки родина змогла належним чином вшанувати пам’ять своїх рідних, що стали мучениками за Україна. А пані Люба розповідає, що дуже довго лякалася самого звучання російської мови: надто багато страшних дитячих спогадів пов’язано з людьми, які розмовляли російською…

У збірниках «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» – багато таких історій: і приголомшливих, моторошних, і зворушливих та пронизливих, і ностальгійних та красивих. По примірнику видання отримав кожен автор, який поділився своїми спогадами. А ще книжки подарують у міські бібліотеки та музей, щоб усі зацікавлені могли з ними ознайомитися.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

20 + 15 =