На головну Новини Зазирнувши у місцеву «лабораторію погоди»

Зазирнувши у місцеву «лабораторію погоди»

267

Середина лютого, а надворі справжня весна. Вибігаємо з дому, мружимось від яскравого сонечка, але одягаємо темні окуляри і вже за мить поспішаємо у власних справах. Навіть не підозрюємо, що поруч з нами є люди, які в цей час «ділять небо на десять частин» і уважно придивляються до кожної хмаринки. Вони – метеорологи, розважливі та ретельні спостерігачі, від особистої відповідальності яких залежить точність погодного прогнозу в Україні та світі на наступні дні та тижні.

Метеорологічна станція працює й у Володимирі-Волинському, передаючи оперативну інформацію Гідрометцентру, де над обрахунками зміни погоди працюють прогнозисти. І хоч у минулому році установа відзначала 75 років, навіть грамоту ОДА з цієї нагоди отримав колектив, але історія станції набагато давніша і цікавіша, ніж може здатись спочатку.

- реклама -

Про минуле і сучасне місцевих метеорологів розмовляємо з начальником станції Зоєю Мазейчук. Вона бережно виймає старий журнал з пожовклими сторінками, де акуратним почерком чорнильною ручкою вписані важливі історичні дані.  Виявляється, метеостанція у Володимирі існувала ще 127 років тому, на той час дослідження поважних місцевих науковців друкувались у «Щорічнику бюро погоди» в самому Відні, згодом, у 1900-1915 роках – в «Щорічнику держінституту метеорології» у Варшаві. Розташування станції часто змінювалось. З 1893 по 1921 рік вона містилась на вулиці Дубницькій, згодом була перенесена на Гнойсинську, Артилерійську, у 1944, під час війни, метеорологи переїхали на вулицю Луцьку, а майданчики для спостережень розмістили на березі річки. Збереглися також записи про викрадення матеріалів з приміщення метеостанції та нищення невідомими приладів.

За списком звільнених з роботи працівників разом із Зоєю Тимофіївною визначаємо, що у воєнні роки на метеорологічній станції працювали багато чоловіків. Утім, когось забрали до війська, хтось виїхав з міста, а далі на зміну приходиливсе більше жінки. Тож і на цей час колектив суто жіночий, як і в більшості таких установ Волині. Живуть дружно, з усім справляються, та все ж чекають, що колись їхній веселий гурт поповниться сильним чоловіком, бо ж не тільки спостереження за погодою, а й усі господарські питання теж лягають на жіночі плечі.

Зоя Мазейчук працює тут уже 45 років. Прийшла дев’ятнадцятирічною дівчинкою на посаду агронома, зараз очолює колектив. Стільки змін відбулось на її пам’яті! Жінка пригадує, тоді місто ще не сягнуло тих меж, у яких воно зараз, тож станція, яка нині знаходиться за адресою вул. Луцька, 211-м, була фактично у чистому полі. Тодішній керівник не дозволяв, щоб фіранки на вікнах були засунутими, адже весь час потрібно дивитись на небо. Електрики не було, уночі користувались гасовими лампами та свічками, воду носили від неблизьких обійсть, а взимку щоп’ятниці білили грубку, яка за тиждень знову вкривалась сажею та кіптявою. Дані спостережень передавали телефоном через вузол зв’язку, вже пізніше освоїли телетайп.

26 лютого 2010 року нам поставили перший комп’ютер, – до розмови долучається технік-метеоролог Оксана Щерба (на фото). Вона хоч працює офіційно на метеостанції лиш восьмий рік, але змінила на посаді свою маму, тож добре пам’ятає той важливий для всієї установи день. Тепер так звані «зведені телеграми» на столичний офіс передають електронкою. Та й рахує дані теж машина. Узагалі, технічний прогрес метеорологам у поміч. Приміром, були колись ртутні барометри, до яких ще треба було добре приглядатись, тепер же атмосферний тиск автоматично висвітлюється на табло, старий флюгер для вимірювання швидкості і напряму вітру замінив анемометр «МАРК», а невдовзі і спиртові термометри обіцяють замінити на електронні. Щоправда, це задоволення не з дешевих, бо навіть звичайний професійний термометр коштує чотири тисячі гривень, а їх треба відразу кілька розмістити на вимірювальному майданчику.

Та прилади приладами, а людський фактор у метеорології надважливий. Робота, кажуть, дуже відповідальна: що три години слід зробити всі заміри. У період дії зимового часу відштовхуються від восьмої ранку, інші пів року – від 9.00. Отож, найперше звертають увагу на висоту і різновидність хмар, їх кількість, далі записують дані про силу та напрям вітру, мінімальну, максимальну та строкову температуру грунту й повітря, вологість повітряних мас. Протягом 10 хвилин інформація мусить бути передана в Київ, на виправлення неточностей виділяють не більше п’яти хвилин. У випадку наближення сильних поривів вітру, зменшення видимості, снігопаду чи ожеледиці також інформують військових і керівництво дорожніх служб. Між собою жартують: нехай буде погана погода, тільки не в мою зміну.

Крім того, у селі Заріччя, в тісній співпраці з фермерським господарством Євгена Шелепіни, працює агрометеорологічне відділення станції. Там спостереження ведеться від посіву до збору врожаю: фіксується висота і густота рослин, визначається врожайність, з десятиденною перервою вимірюється рівень вологи грунту тощо.

Оксана із Зоєю Тимофіївною упевнено і точно розповідають про деталі своєї клопіткої праці. Але в ході розмови виясняється, що всі працівники станції практично самоучки. У когось агрономічна освіта, екологічна, географічна, але є й педагоги чи лаборанти. На метеорологів у нашій державі навчають лише в Харківському технікумі та Одеському інституті. Та на метеостанції знання приходять з досвідом. Спочатку працівник влаштовується в установу учнем, через пів року здає екзамени і лиш тоді може приступати до самостійної роботи. Втім, мінімальна зарплатня не дуже приваблює молоді кадри, тож і працюють переважно старожили, закохані у професію.

На моє прохання начальник станції швидко відшукує в архівах потрібну інформацію, Цікавить, чи справді можна назвати цьогорічну зиму такою вже аномальною. Виявляється, нічого особливого. Природа наче повторює цикли тривалістю 8-12 років, аналізує записи Зоя Мазейчук. У лютому 1966, 1974, 1989, 1998 років було від 12 до 16 градусів тепла, як  зараз. А 1945, 1963, 1978, 1985 та 2003 роки відзначились лютневими морозами від 21 до 31 градуса нижче нуля. Так, нинішня зима за останні сто років найтепліша, безсніжна та й промерзання грунту було лише на 10 сантиметрів, а от у 1954 та 1977 роках воно сягало метра вглиб. Але стверджувати, що це якісь аномальні відхилення, не варто, бо у природи немає поганої погоди.

Наостанок цікавлюся, чи можна у зв’язку зі змінами клімату вірити народним прикметам. Зоя Тимофіївна переконана: деякі з них прогнозують погоду безпомилково. Наприклад, місяць сходить на північ до похолодання, а підняті догори його ріжки віщують сухі дні. Якщо ж на місячному ріжку не змогло б утриматись уявне відерце, неодмінно чекай дощу, не обманюють про дощ і ластівки, літаючи близько до землі. А багряний захід сонця віщує вітряний завтрашній день.

  Слід зазначити, що наші місцеві метеорологи не займаються прогнозуванням погоди, але містяни нерідко телефонують, щоб спитати, чи можна затівати велике прання або кропити колорадських жуків. Одна з таких постійних клієнток так вподобала консультації метеостанції, що навіть обіцяла до газети написати про цей чудовий колектив, та нам вдалось випередити її. Бо здавалось, що усім буде цікаво почитати про цю «лабораторію погоди», яка щоденно і безперервно вже друге століття виконує свою просту, але потрібну роботу, щоб ми просто могли спланувати день наступний, одягнутись по погоді і не потрапити у халепу, залишивши вдома парасолю.

Юлія  ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

чотири × 5 =