Три роки з початку каденції Володимирського міського голови Ігоря Пальонки виповнилося 1 грудня. Це – гарна нагода підбити не лише підсумки поточного року, а й цього періоду перебування на посаді, поговорити про те, що вдалося зробити, а що ні, а також спробувати спрогнозувати, яким для міської громади буде прийдешній рік, який заповідається непростим.
– Ігоре Анатолійовичу, мені ось цікаво, чи ви перечитуєте час від часу свою передвиборчу програму, чи звіряєтеся з тим, які з обіцянок виконали, а які ні?
– Так, роблю це періодично і знаю, де ми впоралися з обіцяним, а де наразі ні. Серед невиконаних обіцянок насамперед індивідуальне опалення для багатоквартирних будинків. Мене це, якщо чесно, трохи гризе, бо перші кроки до цього зробили – прийняли програму, згідно з якою планували відшкодовувати 15 тисяч гривень представникам вразливих категорій населення, визначили будинки, які першочергово мали би переводити на автономне опалення. Але зіткнулися з категоричним небажанням мешканців окремих будинків. Фактично це єдина обіцянка з передвиборчої програми, яку наразі втілити не вдалося, але напрацьовуємо шляхи, щоб зрештою зробити це.
Ідучи на вибори, обіцяли повернути місту історичну назву, відремонтувати центральний стадіон. Це зробили. Обіцяли боротися за опорну на той час лікарню – вдалося добитися, що їй надали статус кластерної. Запорукою цього стала системна робота, бо вкладали в неї гроші, а керівництво медзакладу зі свого боку працювало над створенням кращих умов надання медпослуг. Вважаю, це успішно виконана обіцянка.
Також обіцяли ремонтувати вулиці – і, особливо у 2023 році, вдалося це успішно втілити. У перший рік після виборів, у 2021-му, капітально відремонтували близько восьми вулиць плюс проводили поточні ремонти на інших. У 2022 році ці видатки через війну фактично були заморожені, провели лише аварійні ремонти на трьох чи чотирьох вулицях. Але у 2023 році процес активізувався: запланували 18 вулиць, одна з них – Сонячна у Ласкові – ще в процесі, також затягнулися роботи на вулиці Проскури, де ще триває прокладання водогону, решту зробили. Також добряче підлатали ямковими ремонтами чимало інших. Заасфальтували під’їзд до Федорівського кладовища, двори на вулиях Поліської Січі, Ковельській, 102, Данила Галицького, 9, майже завершили на Ковельській, 73, Плюс до того дворова територія Поліської Січі. Ковальська 102, 104. На Луцькій, на жаль, підрядники не встигли з роботами.
Як і обіцяв, не обійшли увагою і села громади: взялися за давно очікувану Дігтівську, зробили дорогу у Новосілках. У Ласкові проклали конче потрібний водогін, провели чисту воду і на Лобачин. Тож найбільш затребувані потреби сільських територій вдалося закрити.
Декларували підтримку ОСББ – і продовжили її у форматі співфінансування, зокрема цього року на ремонт дахів, вторік на ремонт ліфтів.
У галузі спорту в передвиборчій програмі було гасло «Спортивний майданчик у кожну школу», наразі його бракує лише у ліцеї № 5 – власне, роботи стартували, але завершимо їх наступного року. Школа матиме майданчик, вона цього заслуговує. Також прагнув відродити місцеву футбольну команду – це вдалося, ФК «Княжий» грає, демонструє непогані результати, на матчі постійно приходять місцеві жителі, вже сформувалося коло вболівальників, росте футбольна культура у громаді.
Вважаю, досить переконливо виконуємо обіцянку щодо залучення коштів міжнародних донорів за рахунок грантових проєктів. Отримали багато потрібного обладнання завдяки участі у проєкті «HOVERLA» – це техніка для житлово-комунального господарства, генератори, інше обладнання. Я б сказав, міжнародна діяльність громади на високому рівні. Цього року, вперше за час війни, я виїхав за кордон у нове місто-партнер Мальборк. Їхній чудовий замок запам’ятається на все життя. Там спілкувався і з їхніми партнерами з різних країн, говорили про можливості співпраці, адже прагнемо розширення горизонтів. Тішуся, що цього року отримали ще одного партнера у новій для нас країні, Британії. Сподіваюся на тісну співпрацю з Несборо, яке вже принесла вагомі плоди. Неймовірну підтримку відчуваємо і з боку німецьких партнерів із Цвікау. Завдяки спільному проєкту отримали УЗД-апарат з еластографією, що дозволяє виявляти онкозахворювання на ранніх стадіях, автомобіль. Зараз чекаємо від них бобкат.
Також за цей період суттєво оновили автопарк комунальних підприємств, продовжили підтримку мешканців багатоквартирних будинків за програмою «Енергодім», ввели систему електронних квитків у громадському транспорті, впровадили ряд заходів з енергоефективності.
– Гаразд, а якщо повернемося до невиконаних обіцянок – що ще не вдалося втілити?
– Очищення русла річки Луги, наприклад. Вона належить до природного заповідного фонду. У цьому році нам вдалося зробити частину документації, так зване обстеження. І далі працюватимемо у цьому напрямку. Думаю, до кінця каденції, як мінімум, виготовито документацію, щоб можна було таки провести роботи.
Не з переліку передвиборчої програми, але із недопрацювань цього року лишилося будівництво укриття для ліцею ім. Олександра Цинкаловського. Взагалі облаштування укриттів для закладів освіти стало неабияким викликом з початком повномасштабної війни. І, як на мене, загалом вдалося з ним впоратися – ми першими в області відновили офлайн-навчанння у садочках, фактично всі школи, крім однієї, забезпечили укриттями.
Тут же маємо зволікання великою мірою з вини проєктанта. Бо поки виготовлявся проєкт, змінилися норми ДБН, тож довелося переробляти. Потім експертиза кілька разів повертала його на допрацювання. Все ж сподіваємося найближчим часом ці документи отримати, і надіюся, що в наступному році, сюди зайде надійний підрядник, який зможе зробити все якісно й оперативно. Ми ж тим часом домовляємося про виділення субвенції з держбюджету під це будівництво, адже об’єкт відповідає необхідним для цього вимогам.
– Пригадую, також багато уваги у вашій передвиборчій програмі приділялося туризму. Чи задоволені ви поточною ситуацією у цій сфері?
– Ми створили туристично-інформаційний центр, це теж була передвиборча обіцянка. Якраз у дні, коли мало бути відкриття, розпочалося повномасштабне вторгнення, тож там запрацював координаційний центр, який приймав внутрішньо переміщених осіб. Згодом ситуація стабілізувалася. Підтримуємо ТІЦ як комунальне підприємство, вони проводять різні заходи. Але сказати, що турист їде до нашого міста, не можна. Тому не скажу, що повністю задоволений роботою ТІЦу, є до них ряд питань, і я пильно стежу зараз за їхньою діяльністю. Бо, зважаючи на те, що наступний рік буде непростим, можливо, доведеться дещо змінювати й оптимізовувати всередині структури.
– Якщо говорити про виклики, які поставали перед вами за час каденції, найскладнішими, безумовно, були пандемія ковіду і війна. Але, ймовірно, були й інші несподіванки?
– Перші кілька місяців, я пізнавав специфіку життєдіяльності Володимирської громади. Зазначу, що в той період депутатський корпус був, мабуть, як ніколи об’єднаний. Так, десь ми дискутували, сперечалися, але це були конструктивні розмови. Далі почався період реалізації різних заходів, що стосувалися ремонтів, реконструкції міських об’єктів. І в той час стало відчутним, що у певних моментах колеги почали гратися у політику. Особливо коли стартували у процесі повернення місту історичної назви: хоч, здавалося б, всі мали консолідовану позицію, та виникали ситуації, коли окремі депутати виступали проти – а потім, зрештою, все одно проголосували «за». Та, поза оцими дрібними моментами, не було між депутатами якоїсь «політики».
Далі був активний період відстоювання статусу нашої лікарні – якщо спочатку ішлося про опорну, то згодом, коли змінилася концепція МОЗу, вже змагалися за кластерну. Проводилося багато зустрічей на різних рівнях, багато виникало хвилювань, але тішить, що таки вдалося відстояти наше ТМО.
А тоді прийшла війна, і для мене – людини, яка багато років пропрацювала в місцевому самоврядуванні, та й для всіх нас, поставила абсолютно нові виклики. 23 лютого відбулась сесія, а вже вночі почалися дзвінки. Вранці зібралися тут, у моєму кабінеті – все керівництво служб, СБУ, поліція, мої зами. Невідомість – це була спільна емоція для всіх, але поступово оговтувалися від шоку, пропрацьовували план дій. Потім почали приходити приголомшені депутати. Для себе на той момент прийняв чітке рішення – і сам, і моя сім’я лишаємося на місці. Хоча дехто з посадових осіб вирішував по-іншому.
Потім почали прилітати сумні звістки про втрати молодих людей, мешканців громади, на фронті. Кожне таке повідомлення – горе для сім’ї і для всієї громадт. Хоча й бувають ситуації, коли не присутній у місті і не можу відвідати похорон, та намагаюся знаходити можливість віддавати останню шану кожному воїну, який поклав життя за нас. Це боляче і важко – дивитися в очі жінкам, матерям, дітям, які втратили дорогу людину, страшно осягнути, скільки горя принесла землякам війна…
Тим часом, коли почалася повномасштабна війна, депутати міськради не всі були на місці, тож збиралися міськвиконкомом, аби приймати важливі рішення. У цьому не було жодного подвійного дна, просто необхідність. Депутати з’їхалися – повернулися до звичного режиму сесій. І ось тоді сповна стало відчуватися, що депутати у сесійній залі починають керувати радше власними інтересами, ніж потребами громади. Для мене це прикра ситуація, коли нехтують рішеннями, що стосуються прохань мешканців, лобіюючи натомість власні питання. Це ще один виклик, з яким зараз доводиться мати справу.
– Говорячи про депутатів – яке ваше ставлення до тих, хто виїхав за кордон і фактично жодної участі у роботі міськради не бере?
– Якщо говорити про Сергія Кобу, який фактично втік, то однозначно негативне. Він цим самим підставив колег, залишив місто напередодні опалювального сезону, піддавши вразливості енергетичну безпеку міста. Роман Савчук виїхав напередодні повномасштабного вторгнення і, власне, вже й подав заяву про складання депутатських повноважень. На минулій сесії за це не проголосували, але рішення виноситиметься на наступну і, сподіваюся, його приймуть. Замість нього зайде наступна за списком людина.
– Прийшовши у міську раду, ви фактично сформували нову команду. Чи задоволені тим, якою вона склалася і як працює?
– За цей період вже можу побачити, як фахівці у межах команди комунікують, іноді – конкурують між собою. Не відчуваю, що всередині є якісь непорозуміння чи інтриги, люди спрацювалися. Але скажу відверто: роботою не всіх задоволений, є такі, кому явно бракує кваліфікації та компетентності, а також бажання вчитися, трансформуватися. Це часто помітно і на сесіях. Тому в майбутньому ймовірний ряд кадрових рішень. Ми даємо можливості людям виправитися, пройти навчання тощо, але якщо не буде результату, до доведеться щось міняти.
– У наступному році на громаду чекає ще один виклик: залишимося без військового ПДФО, який становив левову частку місцевого бюджету. Як це позначиться на життєдіяльності громади?
– Поточні видатки забезпечуємо повністю. Будуть певні кошти на благоустрій для КП «Полігон», КП «Троянда», управляючої житлової компанії. Мінімально виділимо на поточний ремонт для шкіл. Мусимо завершити розпочаті роботи – ремонт даху Центру культурних послуг, ремонт міського басейну, поновлення водопостачання на вулицях Володимира Великого – Проскури, спортивний майданчик біля ліцею № 5, утеплення фасадів садочків. А головними стратегічними об’єктами, на яких зосередимося, будуть будівництва укриття ліцею ім. Олександра Цинкаловського та центру реабілітації військових.
Після зими треба буде привести до ладу місто – виконати ямкові ремонти, повисаджувати вже закуплені дерева, які не встигли висадити у цьому році. Також треба прийняти рішення щодо обеліска у центрі міста, щодо цього є публічна позиція нардепа, думки містян, але чекаємо відповіді від Мінкульту щодо статусу цього об’єкта, бо від цього залежить процедура, за якою відбуватиметься перенесення або демонтаж обеліска. Зауважу, що у проєкті реконструкції площі це прописано першим завданням, адже в оновленому центрі міста він не передбачений. Щодо площі, розв’язали проблему з каналізаційними та тепловими мережами, а всі інші роботи, вочевидь, відбуватимуться вже після перемоги.
Безумовно, пріоритетом 2024 року буде підтримка військових, яку здійснюватимемо за рахунок коштів із вільних лишків бюджету.
– Наближаються Різдво і Новий рік. Якими вони будуть у громаді?
– Відкрили резиденцію Святого Миколая у фойє центру культурних послуг. Прикрасимо живу ялинку у парку, урочисте відкриття плануємо десь у 20-х числах. Заклади культури готують ряд заходів. Я і моя сім’я святкуватимемо Різдво уже за новим стилем. Чи буде цей день вихідний – поки не знаю, адже коли триває війна і воєнний стан, не до свят. Але, думаю, люди, які хотітимуть на Різдво піти до церкви, матимуть таку можливість.
Розмовляла Віталіна МАКАРИК
