Знову їдуть вулицями міст і селищ скорботні кортежі. Знову опускаються на коліна дорослі і діти, востаннє вшановуючи тих, хто віддав свої життя, захищаючи нас на фронті. Запам’ятаймо їхні імена!
В’ячеслав Адаменко (с. Губин, Затурцівська ТГ)
У Затурцівській громаді В’ячеслава Адаменка знали не дуже добре, хоча про його історію можна було б знімати фільм. Чоловік мешкав в Ізраїлі, був громадянином цієї країни і 17 років прослужив у тамтешній армії. Коли отримав поранення і звільнився зі служби – приїхав в Україну. Прийняв українське громадянство і, обравши її своєю Батьківщиною, пішов її захищати.
Вже на третій день повномасштабного вторгнення В’ячеслав Адаменко був у лавах Збройних сил України. Воював у складі 100-ї окремої бригади сил територіальної допомоги. Ціною власної крові, сили, здоров’я і зрештою життя захищав Україну.
Війна відібрала життя сміливого воїна. Він загинув від множинних осколкових поранень 4 березня на Луганщині біля населеного пункту Білогорівка. У Героя залишилася мама, якій, щоб попрощатися із сином, довелося здолати далеку дорогу з Ізраїлю.
Юрій Мисан (м. Володимир)
У цей же день на полі бою, але на Донеччині, обірвалося життя ще одного нашого земляка. У Володимирі Юрія Мисана знали як дільничного міліціонера, який багато років віддав службі у правоохоронних органах і дбав про те, аби на вулицях міста був спокій та порядок. Чи ж міг лишитися осторонь, коли в країну прийшла війна?
Чоловіка призвали до лав ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення. Сержант Юрій Мисан відважно і віддано весь цей час виконував свій обов’язок воїна-захисника. Він загинув 4 березня на Донеччині, внаслідок поранень, отриманих під час обстрілу.
Герою було 54 роки. У нього залишилися мама, дружина та доньки.
Олександр Степюк (м. Нововолинськ)
Гіркий біль втрати знову і знову пронизує Нововолинську громаду. Знову у жалобі схилили голови містяни, проводжаючи в останню дорогу свого земляка Олександра Степюка. Для нього так і не настала 44-та весна.
Мужній воїн боронив нашу батьківщину від ворогів, які посягнули на її незалежність і свободу. До останнього подиху захисник був вірний присязі й усіма силами наближав нашу перемогу. Два роки воював на сході та півдні України. На жаль, дочекатися переможного закінчення війни йому не судилося. Боєць загинув 2 березня у Запорізькій області.
У пам’яті близьких, друзів, знайомих Олександр залишиться відданим і надійним братом та батьком, чудовим другом, хорошим сусідом.
Назар Ляснюк (с. Микитичі, Устилузька ТГ)
В Устилузькій громаді провели в останню дорого свого молодого земляка, прикордонника Назарія Ляснюка, який віддав життя, захищаючи Україну
Хлопець приєднався до прикордонної родини у 2019 році. Проходив службу в одному з підрозділів, що здійснює охорону українсько-польської ділянки кордону в межах Володимирського району. А в березні минулого року в призначений на посаду навідника-оператора у відділення інспекторів прикордонної комендатури швидкого реагування Волинського прикордонного загону і згодом вирушив на фронт.
Вторік упродовж чотирьох місяців Назарій разом з побратимами мужньо протистояли ворогу на Донеччині. І на початку цього року у складі підрозділу вирушив туди знову. Авдіївський напрямок на фронті один із найзапекліших. Прикордонники тримали оборону під постійними ворожими артобстрілами, які майже не вщухали.
5 лютого під час одного з боїв Назарій отримав поранення. Місяць медики боролися за життя бійця, але, на жаль, врятувати його не вдалося. На початку березня прикордонник помер у київському госпіталі.
Герою було 24 роки. У нього залишилися батьки, брати, дружина, донечка.
Ігор Гуль (с. П’ятидні, Устилузька ТГ)
Не встигла прикордонна громада оговтатися від однієї втрати, аж прилетіла звістка про ще одну. На фронті зупинилося серце жителя села П’ятидні, багатодітного батька Ігоря Гуля.
«Ігор, приїхавши півтора тижня тому, на декілька днів додому після поранення, отримав авто і радів тому, що вже буде чим добиратись на позиції, і в разі потреби вивозитити побратимів. А тепер повертається додому «на щиті», – з гіркотою пише про воїна волонтер Сергій Семенюк. Ігоря Гуля знали й поважали побратими і всі, з яким перетиналися його дороги. За доблесну службу у жовтні 2023 року Головнокомандувач Збройних сил України Валерія Залужний нагородив його почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих».
Ігор Гуль був одним із тих, хто не шкодував власного здоров’я і сил, здобуваючи для України перемогу. На жаль, його серце зупинилося 9 березня у місці тимчасового розташування бойового підрозділу в районі населеного пункту Курахове на Донеччині.
Герою було 42 роки. У нього залишилися дружина і шестеро дітей.
Редакція видання «Слово правди» висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглих захисників. Вічна шана і пам’ять Героям!
