На головну Новини Зникла церква Святої Трійці та підірвані монастир і костел капуцинів

Зникла церква Святої Трійці та підірвані монастир і костел капуцинів

392

Кожна історія має свій розвиток, зокрема та, яка залишається у спогадах людей, а також зберігається у архівних документах і публікаціях сучасників.У наш час, усвідомлюючи слова відомого українського письменника з Волині Івана Корсака, що «Без знання  і розуміння своєї минувшини – людство тоді немовля, народжене вчора», варто почати з пізнання самого себе, родинних стосунків і подій у житті. Тому, перш ніж зрозуміти хто я і де народився/народилася– зробіть невеликі кроки до поставленої мети. До прикладу, знайдіть час для сімейних розмов, перегляду рукописного архіву або фотографій, де можливо знайдете те, що відкладали на довгі роки. А, раптом, ті образи з фотографій наштовхнуть вас на дослідження невідомих сторінок власного родоводу та тих місць де проживали ваші предки. Генеалогія і краєзнавство є частинами одного цілого: простору і часу, що вплітають як матеріальні та духовні здобутки минулого, так і їхнє збереження або знищення у майбутньому.

Дана тема не одне сторіччя була поза увагою дослідників. Саме генеалогічний пошук став першим етапом до відкриття невідомої і забутої сторінки у середовищі м. Устилуг.

- реклама -

Звертаючись до історії становлення та діяльності православної парафії Святої Трійці м. Устилуг, маю надію, що згодом вона стане предметом інтересу для наступних поколінь.

Отже, початок цій події є, а як саме буде відбуватися її розвиток і поширення, залежить від вас!

Фото місцезнаходження колишнього комплексу монастиря і костелу капуцинів, м. Устилуг – публікація Тетяни Василенко усоціальній мережі Facebook, 15 січня 2020 р.

Після поділів Речі Посполитої 1793, 1795 рр. волинські землі були приєднані до Російської імперії. Відтоді урядом був розпочатий процес навернення уніатів у православ’я, який призвів до збільшення кількості православних парафій, а також відкриття Житомирської вікарної катедри при Мінській єпархії. Її правлячим архієреєм призначили єпископа ВарлаамаШишацького.

16 жовтня 1799 р. Житомирська єпархія отримала самостійність в управлінні і стала називатися Волинсько-Житомирською. У новостворених православних парафіях, зокрема у м. УстилугВолодимир-Волинського повіту Волинської губернії, виникало багато труднощів із заповненням вакантних місць для священників. Так, наприклад, у 1798 р. Андрій Левіцькій, який був колишнім уніатом і настоятелем храму в с. Пузів Володимир-Волинського повіту, очолив парафію церкви св. великомученика Георгія у м. Устилуг.

Устилузька парафія була не новою, ймовірно діяла з 1764 р. Про її існування свідчать лише записи про церковну землю, де чітко вказано, що «до знищеною пожежею Георгієвської церкви є землі під колишньою церквою і погостом 100 саж. кв. садибної і городної 1 десятина 252 саж. орної 38 дес. 525 кв. саж. і сінокісної 16 дес. 738 кв. саж. і на цю землю є документ виданий Станіславом і Гоноратою Любомирськими 1764 року 4 травня, який зберігається в архіві Волинської Духовної Консисторії».У березні 1802 р.церква св. великомученика Георгія припинила своє існування, згоріла.

Без церкви Устилузький клір існував недовго. Завдяки зібраним коштам прихожан була збудована нова церква у 1803 р. Вона була цвинтарною на честь св. апостолів Петра і Павла і такою ж залишається до сьогодні. Це єдина парафія у м. Устилуг, яка не припиняла свою діяльність і протягом 1803–1833 рр., і з 1919 і по теперішній час проводить всі богослужіння (хрещення, вінчання, панахиди). Винятком став проміжок з 1834 по 1918 рр. У цей період основні церковні обряди проводили в іншій новоствореній парафії при церкві Святої Трійці. В церкві св. апостолів Петра і Павла – в престольне свято і заупокійні богослужіння.

Фотоцеркви св. апостолів Петра і Павла, м. Устилуг. 11 липня 2019 р.– авторка Тетяна Борис.

 Становлення православної парафії церкви Святої Трійці відбулося на початку 1830-х рр., коли російська владарозпочала закриття римо-католицьких монастиріві костелів, конфіскацію їхнього майна. Зокрема, після виданого указу «Про закриття деяких римо-католицьких монастирів» від 19 липня 1832 р. у м. Устилуг був закритий монастир. Також парафія костелу капуцинів, яка мала налічувати не менше ніж 100 дворів парафіян-католиків на одного священника. Тому, Міністерство внутрішніх справвирішило передати все нерухоме майно у власність Православній Церкві. У 1834 р. у їхніх приміщеннях було розміщено парафію– церкви Святої Трійці.У 1908 р. при цій парафії створили приділ іншої – церкви Преподобного Йова Почаївського.

Про зовнішній і внутрішній стан церквиСвятої Трійці можна дізнатися з некрологів часопису «Волинські єпархіальні відомості». В одному з таких некрологів, зокрема за 1910 р., вона згадується як кам’яна споруда прямокутної форми з трьома надбудованими дерев’яними банями та дзвіницею; зазначені роки заснування іпобудовибудівлі – 1705 р. і 1743 р. Останній знаходився наодній із цеглин святині.

Як відомо із закордонної і вітчизняної періодики XX–XXI ст., ці роки відносилися до історії становлення комплексу монастиря і костелу капуцинів. У 1740-х рр. у м. Устилуг дружиною литовського стражника Антонія Поцея Розалією із Загоровських були розпочаті роботи по його створенню. 1745 р. вона уклала декларацію про виділення коштів на будівництво комплексу, а через 6 р. – угоду з маршалком литовської артилерії, архітектором Пауло Фонтана (28.11.1696–17.03.1765). Для внутрішнього оздоблення споруди запросила художників Шимона Чеховіча і Василя Ясеніцького, золотаря Якова Кока.

Наприкінці 1890-х рр. екстер’єр церкви майже не змінився, оскільки зберігав традиції католицизму.Зокрема, при вході до святині з обох сторін були збережені дві рельєфні статуї: Йосип Обручник і Богоматір з Предвічним немовлям, а також перші церковні бані з католицького монастирського храму. Двічі оновлювали лише дерев’яну дзвіницю: 1864 р. і 1909 р. На будівництво першої дзвіниці майор Охотського пішого полку Федір Сальков виділив власні кошти (у 1905 р. потребувала нового ремонту), а для другої – з державної скарбниці і зібрані гроші від парафіян (за них придбали дерев’яний матеріал). Виконанням спеціальних креслень займався єпархіальний архітектор Кравченко.

Інтер’єр церкви був умовно поділений на три основні частини. Передню частину займала дзвіниця. У середній, по боках якої знаходилися колони, розмістили дерев’яні решітки, а вкінці – вівтар. Решітки відділяли людей від католицьких вівтарів (можливо їх було декілька для проведення богослужінь духівниками). Згодом за кожною з них встановили ікони в кіотах великого розміру.

Особливі місця у храмі займали вівтар і жертовник для здійснення літургій, окрема кімната для ризниці. Із останньої можна було потрапити до церкви Преподобного Йова Почаївського. Її створили як приділ церкви Святої Трійці та виокремили в самостійну церкву. До вівтаря єрей міг зайти через царські двері іконостасу, на яких були зображення Благовіщеня і чотирьох Євангелістів. Сам Іконостас зазнав реконструкції (можливоналежав якійсь іншій старій церкві) і датувався 1830-м р. Вільними залишалися бокові частини, зокрема східна частина, яка мала коридор із земляною підлогою. Західна сторона закривала стіною вхід до будівлі монастиря.Святиня вміщувала 400 мирян.

Загалом Устилузька православна парафія налічувала чотири церкви: Святої Трійці, св. апостолів Петра і Павла, Преподобного Йова Почаївського та приписну церквусв. апостола та євангеліста Івана Богослова (с. Пузів Володимир-Волинського повіту). Остання з 1860-го рр. була не придатною для проведення богослужінь, потребувала капітального ремонту.

Також у приміщенні церкви Святої Трійці знаходилася бібліотека та діяло Міністерське однокласне фундушове училище, в якому вивчали не лише церковні дисципліни, а й вивчали хоровий спів. На початку XX ст. у хорі співали місцеві дівчата, зокрема жителька с. Вілька Володимир-Волинського повіту Меланія Семенівна Палащук.

Свої враження від церкви Святої Трійці залишив Архієпископ Волинський та Житомирський Модест (Стрільбицький), який відвідав її у 1898 р. і додав невеликі побажання в її оздоблення. Для прикладу, запропонував зняти решітки, які у свій час виконували певні функції, а тепер забрали ввесь вільний простір. Звернув увагу й на престол святині, позаду якого знаходилися два херувими в кіотах. На його думку, вони мали не найкраще технічне виконання, так званої «аляпової роботи». А от живописні зображення ікон були зразковими, проте належали до західноєвропейської орієнтації. Місця для органу та хору, перила потребували оновлення фарбою.

Поліпшення умов як для цієї православної парафії, так й інших загалом, уможливлювалося лише за умови постійного фінансування з боку уряду Російської імперії. При визначенні грошового утримання священикам і причетникам, класу парафії враховували кількість церковної землі, якою вони користувалися, загальну чисельністьвірян. Найбільше коштів отримували ті парафії Володимир-Волинського повіту, які мали 30 або менше десятин землі, а де кількість землі збільшувалася, державне забезпечення зменшувалося. Загальний фундуш церкви Святої Трійці у XIX ст. наближався майже до 50 десятин (перейшов у володіння від католицького кліру). Це була середня частка землі серед інших парафій. Тому, ремонт і будівництво житлових, господарських будівель парафії, оздоблення храму фінансувалися частково.

До прикладу, у 1902 р. за матеріальної підтримки Св. Синоду, отця Афанасія Турцевича відремонтували його житлове приміщення, яке знаходилося на другому поверсі костелу капуцинів і поділялося на дві частини. Першу половину займав духівник, а другу – за рішенням Волинської духовної консисторії вирішили розібрати. Дерев’яний і кам’яний матеріали використали на ремонт першої половини. Через декілька років приміщення потребувало повторного, але вже капітального ремонту. У 1904 р. побудували для дякановий дерев’яний будинок (на гроші Синоду та прихожан),який був погано облицьований штукатуркою, а тому пропускав холод і сирість, потребував наступного оновлення. Інші приміщення, такі як стодола, конюшня і три сараї побудували після пожежі 1879 р. Їхнє будівництво відбувалося за кошти страхової премії і місцевих мирян. Сума премії сягала 600 руб. У стодолах зберігали «хліб в снопах», сіно, солому та ін., а у сараї тримали свійських тварин. Цими приміщеннями користувався притч парафії.

Єпархіальне управління намагалося забезпечити добрий матеріальний стан парафії, але цих коштів не вистачало на особисте життя священнослужителів та церковну діяльність притчу. Додатковим джерелом прибутку стали відкриті при церкві Святої Трійці погріб і кам’яна комора. Останню здавали в оренду під лавку. Кожного року її середній дохід становив100 руб.

Окрім вищеописаного грошового забезпечення, парафія збирала пожертви від парафіян і заможних землевласників. Потім за ці кошти купувала найбільш необхідне для оновлення церкви. Таку пожертву сумою у 330 руб. зібрали від прихожан парафії і поміщиць м. Устилуг Людмили (Бєлянкіна) та Катерини Носенко (Стравінська). Зокрема, придбали кіоти для трьох бокових перед іконостасних частин. У 1902 р. для усіх жертводавців від Високопреосвященної особи передали Боже благословення.

Завдяки аналізу клірових відомостей парафії церкви Святої Трійці, вдалося знайти інформацію, яка вказує, щоу 1900 р. устилузькому землевласнику Григорію Павловичу Бєлянкіну запропонували посаду церковного старости, яким він був включно до 1911 р.

Сповідна відомість за 1912 р. – це останній церковний документ парафії церкви Святої Трійці, який зберігся до сьогодні. Також існує лише одна світлина цієї споруди, датована 1916 р.

Фотокартка підхорунжого та співпрацівника органів Пресової квартири січових стрільців Миколи Угрин-Безгрішного, церква Святої Трійці м. Устилуг, 1916 р. – знаходиться у колекції філокартиста, краєзнавця Віктора Літевчука, 2021 р.

На жаль, із 1913 р. по 1918 р. не існує жодних клірових відомостей, метричних книг чи сповідних відомостей цього храму. Тому, дізнатися про її подальшу діяльність нам не вдалося.У 1919 р. приміщення церкви було передане громаді римо-католицького віросповідання. Усі богослужіння перенесли до церкви св. апостолів Петра і Павла.

Фотокарткакомплексу монастиря і костелу капуцинів, м. Устилуг, 1920–1930-ті рр.(видання М. Лопушанський) – знаходиться у колекції філокартиста, краєзнавця Віктора Літевчука, 2021 р.

Трагічною також була доля комплексу монастиря і костелу капуцинів. Під час Другої світової війниу підвалі костелу знаходилися тюрма і Народний комісаріат внутрішніх справ. Так склалося, що після її завершення, парафія католицького комплексу назавжди припинила свою діяльність та стояла пусткою до кінця 1950-х рр. Її землю роздали під забудову, де сім’ї Карпюків, Галушуків, Бабюків і Олещуків побудували житло.

У червні 1959 р. комісія державної інспекції архітектурно-будівельного контролю УРСР обстежила костел і монастир як пам’ятку архітектури. Вона зробила висновок, що стан костелу був незадовільний, а монастиря – добрий.

На одному із засідань виконавчого комітету Устилузької міської ради депутатів трудящих від 24 липня 1959 р. її члени подали клопотання до Володимир-Волинського районного виконавчого комітету про виділення додаткових коштів і необхідних матеріалів для відбудови зруйнованого комплексу (зазначили, що вціліла коробка монастиря). Згодом в ньому планувалося розмістити будинок культури, театральний зал або кінотеатр.

На початку 1960-го р. у монастирських келіях був розміщений міський будинок культури, а також діяли глядацька зала, чайна «Дружба» і дитяча бібліотека. Наприклад, у спогадах устилужан у чайній, яка була на «торці монастиря», продавали продукти та алкогольні напої, зокрема пиво та раки. Пам’ятають завідувачку бібліотеки Віру Володимирівну Матвійчук.

Комісія і виконавчий комітет Устилузької міської ради депутатів трудящих прагнули зберегти пам’ятку шляхом відбудови втрачених конструкцій кутової споруди. Не зважаючи на її висновок, у 1961 р. (постанова Ради Міністрів УРСР від 14 червня 1961 р.№ 835) першою із списку пам’ятників архітектури пропонували виключити церкву Преподобного Йова Почаївського, потім монастир і костел. У даному випадку церква Преподобного Йова Почаївського вказана як та, що згоріла, і, неіснуюча споруда, в іншому – включена до списків 1963 р. Щодо цієї церкви інформація є різною. Також зафіксовано зняття охоронних дошок з церкви Преподобного Йова Почаївського та монастиря і костелу капуцинів.

Фото з фонду Р-591 Державного архіву Волинської області – фасад костелу (північначастина), 1959 р.

Фото з фонду Р-591 Державного архіву Волинської області – фасад костелу і монастиря (південно-східна частина), 1959 р.

Фото з фонду Р-591 Державного архіву Волинської області – фрагмент фасаду монастиря (південна частина), 1959 р.

На жаль, пам’ятку архітектури зняли з державного обліку та у 1976 р. підірвали вибухівкою. Зі слів мешканців м. Устилуг перед тим як мали знищити костел їх не випускали на вулицю, а вікна навколишніх будинків були заклеєнінавхрест. Після того як підірвали комплекс від нього майже нічого не залишилося, лише спогади. Один із таких залишився у жителя м. Володимир-Волинський Олександра Ольховського: «а після руйнування була там площадка підлоги з червоної плитки і зверху вхід в підземелля і ми туди з одним однокласником (?) лазили з ліхтариком і ще знаходили якісь купюри великого номіналу польських злотих (а ще до речі десь вони є)…».

Тетяна БОРИС, кандидатка історичних наук, генеалогиня, мисткиня.

 (м. Луцьк).

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

12 + 8 =